Шановні cміляни! До вас зі словами вдячності звертається міська організація Товариства Червоного Хреста. Завдяки вашій допомозі продукти харчування, одяг та господарські товари отримали понад 10 сімей, що переселилися з Донеччини та Луганщини. Також допомога продуктами була надана Товариством Червоного Хреста кризовому центру, де зупинилися переселенці.

33-річний Олександр Кікін йшов добровольцем захищати Україну під Слов’янськ, а повернувся з АТО вже на швидкій. Отримав мінно-вибухову травму та вогнепально-сліпе осколкове поранення з вогняними опіками. Чоловіку ампутували ліву ногу, а через сепсис – є ризик ампутації і правої ноги. Зараз Олександр знаходиться в Київському військовому госпіталі та потребує зупинення зараження крові, а згодом – протезування, інформує ТСН.

Важкі поранення хлопець отримав на День Конституції. Під час так званого перемир’я. Їх в мінометній бригаді було троє. Вижив лише він.

Сьогодні Сміла попрощалася із командира підрозділу «Холодний Яр» Євгенієм Войцехівським, який  загинув від кульового поранення у понеділок, 7 липня, о 5-й ранку під час перестрілки із бойовиками-сепаратистами, які скоїли збройний напад на комендатуру міста Щастя на Луганщині.

Привозити гуманітарну допомогу військовослужбовцям на Сході України нині для смілянського «Правого сектору» один з основних напрямків діяльності. Другий місяць поспіль організація збирає продукти, одяг, взуття та самостійно відвозить у саме пекло. Про те, як зараз живеться солдатам у гущі бойових дій розповів на прес-конференції для місцевих ЗМІ керівник Правого Сектору Смілянщини Євген Саража.

Хвиля людського горя докотилася зі Сходу країни до нашого міста. Декілька сімей з Краматорська знайшли прихисток у Обласному центрі соціально-психологічної допомоги. Затишні кімнати, умови максимально приближені до домашніх. Перші декілька ночей наші гості не можуть спокійно спати у нових домівках: їх шокує тиша, що панує навкруги!

Хочу висловити щиру подяку за патріотизм, любов до України, до свого міста людям, які взяли активну участь у приведенні в порядок автобусних зупинок у нашому мікрорайоні, фарбуванні в жовто-блакитні кольори перил нашого містка через річку Сріблянку та зупинок. Це молодь: Вадим Хільченко, Ігор Павленко, Ілля Сафроненко, Микола Орел, Олена Маценко, Іван Єременко, Інна Середа, Денис Хільченко та сім’ї: Наталя та Олександр Степовенки, Галина та Олена Маценко, Алла та Олександр Сафроненки, Віктор та Раїса Вонарх, Галина та Володимир Зоріни, Тетяна Павленко та її донька Ірина Сушкова, Любов Кобякова, Юрій Хоменко, Світлана Гетьман, Олена та Іван Долгих,  Володимир і Тетяна Єременки, Ольга і Даша (9 років) Харитонови, Валентина Іванівна Гноєва, Валентина Іванівна Гупаленко.

Марія Костенко,

голова кварткому №21,

голова ради квартальних комітетів міста

В Обласному центрі соціально-психологічної допомоги поселилася родина з Краматорська – Ірина, Іван та чотирирічна донечка Даринка. Вони запросили нас у своє нове помешкання. Дівчинка показує своє нове ліжечко. Батьки діляться враженнями:

–         Віруючі порадили їхати в Київ, в Києві допомогли волонтери. Так ми потрапили в Черкаси, а Черкаська обласна адміністрація направила у Смілу. Більше тижня тут. Житло дали. Дах над головою є. Умови хороші, жити можна. Люди допомагають. Продукти дають, привозять гуманітарну допомогу. Спасибі. Тут всі люди хороші, добрі, доброзичливі, згуртовані, дружні, міська влада дуже допомагає. Не чекали, що так поставляться до нас. Раді, що нас так зустріли, прийняли добре, дуже добре. Коли заступник мера Олександр Євгенович Головченко з нами пішов у соцзабез, містом ходив, я досі не можу відійти від приємного шоку: у нас ні мер, ні заступник носа з кабінету не висуне, у нас такого немає – у владі бандити.

У Краматорську Іван працював на будівництві, Ірина доглядала за дитиною-інвалідом. Коли розпочалися воєнні дії, жити вдома стало страшно.

– Жити там неможливо. Багато виїжджають. Підірвали автошколу, тубдиспансер, будинки, оптові бази… Людина просто проходила мимо через балку, її розірвало. Бомбили гаражі. Багато людей позгорали заживо у тих гаражах. Як там можна жити, якщо маленька дитина, цілодобові воєнні дії, постійно вибухи. Зараз там роботи немає, грошей не платять, «дитячих»  грошей теж не дають. Грошей у ДНР взагалі не завозять. Війна. Там страшно, а тут просинаємося від тиші.

Ірина підтримує зв’язок з родичами, телефонує. Дійшли чутки, що їх будинок – дев’ятиповерхівка у мікрорайоні «Станкострой» постраждав.

Нове житло не зрівняти з їх квартирою, але сім’я задоволена і поволі обживається.

–         У нас у Краматорську є антикризовий комітет. Пропонували їхати в Росію і на Кавказ. Ми не хочемо. Ніякої Росії ми не хочемо, у Росію їдуть зрадники. Ми не брали участь у військових діях, ми не ходили на референдум голосувати, бо нам не треба Донецька республіка. Ми жили в Україні і хочемо залишитися в Україні. – це наша батьківщина, ми хочемо тут жити.