Каміння, що на вигляд нагадує їжу, колекціонує 48-річний Олександра Ніколашин із міста Сміла на Черкащині. Назбирав близько тисячі екземплярів.

Олександр Ніколашин зустрічає зранку біля двоповерхового приміщення. На верхньому поверсі наприкінці довгого коридору відчиняє залізні двері орендованої кімнати — це майстерня. Тут обробляє каміння — миє, покриває лаком. Ліворуч на трьох накритих синіми скатертинами столах розставлені понад 90 тарілок із камінням. Схожі на бутерброди, коржики, шинку, сало, овочі та фрукти.

— 8 мая в доме культуры я выставлял столы. С фужерами, ложками и салфетками, — розповідає. — В кутку поруч переодягалися ветерани. Співати збиралися. Чую радісну розмову: “О, нам уже стіл накривають!” Підійшли ближче, побачили, що то — каміння.

Олександр Володимирович народився на Далекому Сході. У Смілу приїхав за направленням після вузу. Працював на радіозаводі наладчиком комп’ютерів і телевізорів. З розпадом Радянського Союзу торгував продуктами, морозивом. Відкрив чотири магазини й бар. Мав оптову базу.

— Але відчував, що не моє. Шість років тому подивився американський документальний фільм про силу думки. В ньому вчені, психологи, бізнесмени радять, як бути здоровим, успішним, багатим, займатися в житті справою, що приноситиме задоволення. Разів 15 його дивився. Одного ранку прокинувся і думаю: треба кардинально міняти життя. Продав бізнес, пороздавав борги.

Колись знайшов камінець-булочку з родзинками. З цього й почалося захоплення. Почав їздити по кар’єрах навколо Сміли. Першими знайшов ось ці шашлики, — Олександр Володимирович показує камінці на овальній квітчастій тарілці. — Побачив розкиданими неподалік погаслого вогнища. Подумав, якась компанія залишила м’ясо. Придивився — камінь. Вдома виклав на тарілку, додав палички — наче шампур. Батько приходить додому. Кажу: заходь, будемо їсти шашлички. Той придивився — йо-ма-йо, точно камінці!

Завжди з відпочинку тягну важезні сумки з камінням. На морі знайшов ракушняк, схожий на шматки хліба. В кар’єрі натрапив на камінець, що нагадував сало. Я зубилом чук-чук — і розколов. Поклав на ракушняк — хліб із салом. А до нього є і часник, — Олександр Володимирович знаходить на крайньому столі білий камінь, подібний до голівки часнику.

Тут же лежить відкрита коробка з-під цукерок. Розрізнити, що всередині не шоколад — важко. Поряд на білій тарілці викладені три печені яблука хвостиками догори.

— ”Яблука” побачив у кар’єрі в Кіровоградській області. Наступив на щось, посковзнувся і впав. Воно покотилося. Ще двоє знайшов. Йду додому — груші валяються. Відірвав хвостики, приклеїв до “яблук”.

Олександр Ніколашин витягає з барсетки вузлик із білої тканини.

— Буває каміння з еротичним смислом, — розгортає тканину і показує піщаний камінь, що формою подібний на чоловічий статевий орган. — Теж із Кіровоградщини. Одна директорка школи потримала в руках, посміялася. Згадала, що у знайомих є камінь, похожий на жіночу грудь. Питаю: прямо із сосками? Каже: ідеальними. Хотів його купити. Пішла дзвонити. Приходить і говорить: “Показували друзям і знайомим. Мужики всі потримались за ту грудь, поржали і викинули на смітник”. Тепер сидять засмучені, бо де ж його знайдеш.

Олександр Володимирович пропонує вийти на вулицю, на сходах закурює.

— Розширив тематику, збираю каміння схоже на будь-що. Одна жінка на виставці побачила камінь, як зуб з карієсом. До піни в роті доводила, що то — справжній зуб, — сміється. — Останні два роки влаштовую виставки по школах. Таких виставок в світі чотири. Дві в Китаї, одна в Тайвані та в Америці. Дружина Людмила раніше була стриманою щодо мого хобі. Зараз і сама долучилася.

Скільки на цьому заробляю, — примружує око, — не скажу. На хліб із маслом вистачає. Один китаєць на камінці, схожому на Велику китайську стіну, ледь не заробив мільйон доларів. Знайшов покупця в Америці. Але про це дізнався китайський уряд і зробили той камінець національним здобутком — продавати заборонили.

2 ящики камінців, схожих на котлети, викрали з автівки Олександра Ніколашина, коли повертався з Дніпропетровщини. Розколоте каміння всередині нагадувало фарш.

500 гривень заплатив за кам’яну “ногу бика”

Каміння Олександр Ніколашин шукає в кар’єрах, купує через інтернет, дає оголошення в місцевих газетах. Платить за штуку від 50 до 1 тис. грн.

— Оцінюю камінці, залежно від розміру та схожості на їжу, — розповідає. — Якось подзвонив з Черкас один геолог. Каже, що знає, де лежить камінь завбільшки як задня нога бика — навіть видно структуру м’язів, важить кілограмів 400. Поїхали дивитися. Він взяв величезну кувалду і говорить: “Якщо скажеш, що не підходить, розіб’ю”. Заплатив йому 500 гривень. Каменюка досі там, тільки захована. Треба завантажувати краном.

Зараз торгуюся за камінь, що нагадує інопланетну істоту з фільму “Хижак”. Власник загнув за нього аж 100 тисяч доларів. Я пишу: шановний, спустіться на землю. Це ж не дорогоцінний камінь. Він з’їхав поки що на 10 тисяч гривень.
Автор: Любов КАРНАРУК

Джерело: Газета по-українськи