У школі №1 відбувся міський семінар-практикум вчителів світової літератури «Сучасний урок світової літератури». Методист міського методичного кабінету Маслюк В.М. ознайомила вчителів з вимогами до сучасного уроку літератури, критеріями оцінювання знань, умінь, навичок учнів.

Учитель-методист Скубенко Т.М. поділилася досвідом впровадження елементів особистісно-орієнтованого навчання на уроках світової літератури, провела майстер-клас щодо використання інноваційних форм та методів навчання на прикладі вивчення роману Е.Портер «Полліанна» у 5-му класі. Вчителі грали в радість, аналізували епітет до уроку, міркували, як змінилося б наше життя, якби у ньому жила Полліанна, складали рекламу твору. Закінчився семінар брейк-кавою, де усі вчителі подякували Тетяні Миколаївні Скубенко за радість навчання, назвали її нашою Полліанною.

Новочуб В.М., керівник прес-центру школи

Для того, щоб діти переконалися, що вивчати рідну мову цікаво і весело, для учнів 6-Б класу школи №3-колегіуму та 5-Б класу школи №5 була проведена пізнавально-ігрова програма «Рідна мова чиста, як роса». Діти відгадували мовні загадки, перевіряли запас лексичних знань у конкурсі «Словникар», показали кмітливість у конкурсах «Мовне асорті», «Господинька», «Одним словом» та інших. Та й самі готувалися до свята: до бібліотеки прийшли у гарних вишиванках, декламували зворушливі вірші,а співали пісень.

Такими заходами ми намагаємося довести дітям, що мова – це не мертвий камінь, а дивовижне дерево – вона росте, зацвітає, збагачується новими словами. І хоч мова наша дуже давня, та сьогодні вона молода, чарівна і прекрасна.

Наталія СІРИК,

завідуюча відділом обслуговування ЦДБ

2014 року Україна відзначає 105-у річницю з дня народження відомої художниці Марії Приймаченко. Учні 4-А класу гімназії презентували проект «Художниця із сонячними очима».  Діти зібрали найцікавіші факти із життя мисткині.

Ми дізналися, що улюблений її колір – зелений, улюблена тварина – кіт, картини вона малювала лівою рукою, хоч була правшею. Марія Оксентіївна мала хист до вишивання, часто шила вбрання для знайомих.

У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Чому ж тоді стискаються серця українців, коли вони  згадують  події, які пов’язані з  цим днем? Чому ж не висохли сльози матерів, дружин, наречених, які втратили у «воєнній кампанії», саме так називали війну в Афганістані політики Радянського Союзу,  яка тривала майже 10 років, своїх синів, чоловіків? За що, за які ідеали, за чию Батьківщину, в ім’я якої мети  поклали молоді  голови славні сини українського народу?

Існує немало легенд і різних припущенні про походження шахової гри, але точно встановлених фактів вдалося поки зібрати дуже трохи. Історично достовірним можна вважати, що шахи зародилися в Індії понад 2000 років тому. Гра називалася тоді „чатуранга”, що значить на санскриті – чотири роди, війська з чотирма пологами зброї: колісниці, слони, кіннота, піхота.

Як свідчить Ратнакари (IX в.), в „чатуранзі” було всього 4 фігури – дошка 9х9. Відмінністю і розташуванням своїх фігур вона прагнула відобразити склад і лад індійського війська того часу. Шахи, що налічували за старих часів багато різновидів, з Індії розповсюдилися по всій східній і центральній Азії, а в кінці V або початку VI століття проникли до Ірану. Тут ця гра, де “перемогу розумом беруть”, як мовиться в одному з якнайдавніших рукописів, користувалася великою популярністю.

Минули десятиліття від того часу, як відгриміли бої Великої Вітчизняної війни на нашій землі. Це було найстрашніша, найкривавіша війна століття. Скільки людей загинуло на фронтах, мабуть, ніколи не вдасться підрахувати …

Я думаю, кожному було б приємно поспілкувалися з видатною людиною свого краю про героїчне минуле нашої Батьківщини. До нашого класу (ЗОШ № 10) уже не вперше завітала Лілія Блискавиця—смілянська письменниця, цікава співрозмовниця і талановита людина. Вона розповідала про свого дідуся, справжнього героя, що захищав наш рідний край від ворогів. Переглядаючи численні листи, що отримувала бабуся пані Лілії від свого чоловіка, ми всі були глибоко вражені щирою любов’ю колишнього фронтовика до рідного краю, родини, школи, в якій він працював директором.