Допоки в кожному з нам житиме Шевченкове слово

У моє життя Тарас Григорович прийшов, коли я була у 2-му класі. У школі був оголошений конкурс читців до дня народження Тараса Григоровича. Умова заходу – розказати улюблену поезію Шевченка. Вже не пам’ятаю, звідки у руках взявся невеличкий «Кобзарик», але чітко згадую, як вибрала поезію, що найбільше сподобалась – «І золотої й дорогої…», яка з часом дійсно стала найулюбленішою. У той знаменний момент відбулось моє перше знайомство з Тарасом Григоровичем Шевченком. У конкурсі я здобула 2-ге місце. Відтоді участь у подібних заходах стала для мене традиційною.
Тарас Григорович не тільки мій улюблений поет, його твори були поштовхом до розкриття власної творчості. Адже згодом почала писати власні поезії «у стилі Шевченка».
Шкільні роки минули. Навчаючись в магістратурі на філологічному факультеті КДПУ ім. В. Винниченка, мала щасливу нагоду бути студенткою видатного професора, доктора філологічних наук Григорія Дмитровича Клочека – одного з найвідоміших та найуспішніших шевченкознавців України. Тому, будучи студенткою-філологом, вже розглядала творчість генія через призму літературознавчих розвідок. На лекціях Григорія Дмитровича, для якого Шевченко – все життя, Тарас Григорович відкрився для мене як елітарний поет. Його невмирущі твори, що живуть на устах народу – надзвичайно потужна зброя, що має незвичайну властивість – пробуджувати патріотизм, любов до своєї землі, повагу до своєї нації.
Чи не кожен другий твір Шевченка може стати предметом наукової роботи для літературознавця. І разом з тим – бути таким близьким і зрозумілим для народу.
Уривок з балади «Причинна» «Реве та стогне Дніпр широкий…» – взагалі феномен української літератури, адже покладені на музику, відомі всім дев’ять строф стали надзвичайно популярними на різноманітних культурних заходах, їх нині часто порівнюють з гімном України.
Час від часу можна почути різні думки та репліки на адресу творчості Тараса Григоровича. Серед окремих верств населення побутує думка, що Шевченка вже вичерпали, що його постать ідеалізується і потрібно змінити ракурс уваги на когось іншого. В такому випадку іноді хочеться сказати словами поета: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя». Особисто я вважаю, що справді інтелігентна, освічена людина ніколи не долучиться до подібних висловлювань. Адже творчість Шевченка невичерпна, як криниця цілющої води. Одна й та ж поезія може мати безліч інтерпретацій. А наше розуміння Шевченка залежить лише від нашого ступеня розвитку. І впевнена, що справжній українець, який вважає себе патріотом, не може не цінувати внесок Тараса Григоровича в українську літературу та бути байдужим до його самопожертви, яка прекрасно висвітлена в одній з поезій збірки «Три літа» 1845 року «Минають дні, минають ночі…»:

«Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше – спати, спати
І спати на волі,
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!» .

Творчість Тараса Григоровича й нині не втрачає своєї актуальності, хоч цього року вже святкуватимемо 200-річчя з дня народження видатного поета. Тарас Григорович Шевченко – душа українського народу, тому допоки житиме Шевченкове слово в кожному з нас – доти й житиме українська нація!

Єлизавета КРАСНІЧЕНКО,
педагог-організатор
школи №4

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *