Михайло Петрович Старицький (1840, с.Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер – Черкаська область) – 1904, Київ, похований на Байковому кладовищі) – український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч. У творчій співпраці з композитором Миколою Лисенком спільно організували «Товариство українських сценічних акторів».
Старицький записував народні пісні, які потім видавав в обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»).
Під тиском імперської влади Старицький змушений був у 1878 році емігрувати на деякий час за кордон. Повернувся в Україну в 1880 році й знову розгорнув видавничу і театральну діяльність. З 1895 року залишив театральну діяльність і цілком віддався літературній творчості.
Основне місце в оригінальній поетичній спадщині Старицького посідає його громадянська лірика з виразними соціальними, патріотичними мотивами, з оспівуванням героїчного минулого чи протестом проти царизму. Деякі ліричні поезії Старицького стали народними піснями («Ніч яка, Господи, місячна, зоряна», «Ох і де ти, зіронько та вечірняя», «Туман хвилями лягає»).
Великий внесок зробив Старицький в українську драматургію, написав багато оригінальних драматичних творів, найсильніші з них соціальні драми «Не судилось», «У темряві», «Талан». Значну популярність здобула драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Особливе значення мають його історичні драми «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка».