Українці хочуть виховувати своїх дітей по українські

У серпні під головуванням міністра освіти і науки Сергія Квіта відбулося засідання Колегії МОН «Про підсумки розвитку дошкільної, загальної середньої, позашкільної та професійно-технічної освіти у 2013/2014 навчальному році та завдання на 2014/2015 навчальний рік».
33Переглянувши матеріали цього заходу, мимоволі приходить невтішний висновок: «А віз і нині там… ще довго буде стояти». Дуже сподобалася репліка одного з учасників засідання щодо необхідності прислухатися до «кусючих» вчителів – вони є невпокореними борцями із заскорузлістю навчально-виховної системи, тому, що слухняне педагогічна більшість проковтне любу реформу, не залежно від її спрямування.
Становлення української державності, побудова громадянського суспільства, інтеграція України у світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовну культуру й визначають основні напрями виховної роботи з молоддю, та модернізації навчально-виховного процесу.
Зокрема в наказі Міністерства освіти і науки України від 27.10.2009 N3754 /981 /538/49 “Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання молоді” зазначається, що в основу національної системи патріотичного виховання покладено національну ідею як консолідуючий чинник розвитку суспільства й нації в цілому.
На жаль, кон’юнктурний розвиток системи патріотичного виховання є досить живучим принципом організації нашого повсякдення. Адже ще рік тому мій виступ із даного питання був би не настільки болісним. Сьогодні обставини змінилися радикально, мало того, вони продовжують мінятися з великою швидкістю і з не прогнозованими результатами.
Те, що вчора було актуальним – сьогодні ще є важливим, але завтра це все може стати застарілим баластом для розвитку нації. Сучасний етап розвитку державності України ставить перед нами проблему, пов’язану з організацією військово-патріотичного виховання як надзвичайно важливої складової загальної системи патріотичного виховання молоді.
Головним у військово-патріотичному вихованні підростаючого покоління є формування у особистості розуміння єдиного цілого з навколишнім світом. Адже сучасна молодь добре інформована щодо процесів, які відбуваються в різних сферах науки, техніки, соціального життя. Тому завдання кожного виховника – це пробудження в душі кожного учня активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції.
Стосовно патріотичного виховання молоді сьогодні існує безліч рекомендацій та методичних посібників. Я вчитель-практик і коли їх читаю – здається, що автори цих опусів ніколи не були дітьми, а народилися відразу поважними академіками. Достатньо уявити ситуацію, коли подібні рекомендації ляжуть особисто на плечі, щоб відчути всю їх абсурдність.
Події, що відбулися в нашій країні за останній рік лакмусовим папером проявили сутність кожного громадянина держави, його цілі і орієнтири, погляди і позиції, намагання і самі діяння. І тепер, кожен з нас із особистим багажем набутого історичного досвіду повинен перенести його на чистий лист дитячого сприйняття навколишнього світу. І від того на скільки подібний багаж просякнутий щирою любов’ю до Батьківщини, залежить виховання наших дітей військово-патріотичного спрямування.
Я люблю свою Батьківщину і хочу, щоб її любили мої учні. Щиро жертовно, не за чини і винагороди. Тому в своїй роботі я зробив наголос на засадах козацької педагогіки, які, в тій чи іншій мірі, вперто впроваджував у свою педагогічну діяльність. Але реалії сьогоднішнього дня показали обмеженість і не самодостатність подібного методу. Життя вимагає більш широкого підходу до процесу виховання молодого покоління в дусі патріотизму ніж лише рамки козаччини. Тому, на мій погляд, за основу необхідно брати ті принципи, які акумулювала та історично випробувала українська нація – засади Звичаєвого Права, за яким справжній чоловік, козак, лицар, захисник Батьківщини – ці поняття є нескінченним простором для поетичного оспівування, гордості і наслідування. Легенди, міфи, саги, казки і перекази високим штилем змальовують героїчні діяння витязів, богатирів, українських козаків.
Звідси висновок: у справжнього лицаря все повинно бути лицарським, тоді він захистить слабшого, не зачепить лежачого, не знищить беззбройного, не візьме чужого, але і своє не віддасть.
Таке судження є демонстрацією мети козацької педагогіки в галузі підготовки майбутніх захисників Вітчизни. У процесі занять у дітей викристалізовуються кращі риси козаків: вірність і відданість Вітчизні, Матері, Народу аж до саможертовності; незламна дружба, нехтування небезпекою, відстоювання своєї волі та свободи народу. На основі конкретних прикладів з життя козаків, шляхом тренування волі і тіла, діти спонукаються до прагнення розвивати в собі богатирську силу і дух, міцний моральний та фізичний гарт.
На практиці, все вищезазначене сьогодні успішно реалізується у формі Дитячо-юнацької військово-спортивної патріотичної гри «Джура», яка за напрямками, формою і змістом розрахована на шкільну та призовну молодь.
Предмет військово-спортивного гарту молодих козаків загально відомий. А щодо направляючої ідеології виховання справжнього українця, як приклад, можна привести засади, які визначив один з найбільших експертів по мотивації людської поведінки Ганс Альтман:
1. Пізнайте ідеали і цінності ваших юних шукачів істини.
2. Повсякденно і наочно демонструйте зразкову особисту поведінку.
3. Уважно стежте за настроями ваших учнів.
4. Всіляко укріплюйте самоповагу молодих воїнів.
5. Добивайтеся того, щоб успіхи ваших учеників перетворювалися на перемогу всього колективу.
6. Прагніть до того, щоб юнаки гордилися належністю до організації.
7. Дайте учням можливість мріяти, фантазувати, висловлювати нові ідеї.
8. Ставте всіх членів організації в рівні умови повної самовіддачі.
Вищезазначені принципи у поєднанні із кропіткою роботою та гарячим серцем виховника, принесуть успіх у будь-яке починання, а закони Звичаєвого права перетворять ці починання у тверду життєву позицію юного патріота, майбутнього воїна-захисника Батьківщини. Але особливо потрібно зазначити, що без об’єднання всіх зусиль прогресивно налаштованих патріотично цілеспрямованих членів суспільства подібну справу буде робити значно складніше.
Яскравим прикладом реалізації положень Концепції національно-патріотичного виховання молоді є Всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра “Сокіл” (“Джура”), яка, не зважаючи на активний політичний супротив, вже п’ять років поспіль проводиться Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України спільно з Радою козацьких отаманів України за сприяння Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства надзвичайних ситуацій, а також Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.
Практика провадження цієї гри у процес формування патріотичної активної національно свідомої молоді наочно продемонструвала вірність обраного методу виховання підростаючого покоління шляхом консолідації зусиль громади, Міністерства освіти і науки України та Міністерства оборони України. Доказом цього ствердження є наказ Міністра оборони України від 11 січня 2012 р. N14, в якому затверджено Перспективний план реалізації Програми військово-патріотичного виховання у Збройних Силах України на 2012-2017 роки, де передбачається всебічна підтримка заходів гри.
Гра “Сокіл” (“Джура”) зарекомендувала себе на теренах України, як найбільш вдала форма позашкільної роботи з виховання молоді. Проте, ще у нашій практиці ця форма повністю не прижилася. Головними факторами, що стримують впровадження гри в навчальні заклади, є недостатня поінформованість закладів освіти про методику запровадження гри та відсутність у них потрібної кількості активних фахових вихователів, або й просто небажання вникнути в суть її проведення.
Я радий, що мав можливість брати участь у вишкільних дводенних семінарах виховників роїв та керівників гуртків загальноосвітніх закладів України за напрямом розвитку Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”), що проводилися у 2013/2014 навчальному році.
Проведення вишкільних семінарів відбулося спільними зусиллями Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді, Ради козацьких отаманів України та МБО “Центр національного відродження” за фінансової підтримки Благодійного фонду “Богдана Гаврилишина”, та мало за мету створення загальнодержавної системи патріотичного виховання молоді та допомогу місцевим органам влади, органам освіти, молоді та спорту, військовим комісаріатам, представникам козацьких і громадських організацій успішно готувати свідомих патріотично настроєних членів нашого суспільства.
Труднощі та проблеми патріотичного виховання в сучасній школі випливають із глобальних труднощів країни: економічних, демографічних, соціальних, тощо. Швидке розв’язання всіх шкільних проблем у наш час неможливо, але проблеми виховного характеру повинні вирішуватись негайно і, що саме головне – всією громадою.
Тому основне наше завдання щодо військово-патріотичного виховання молоді на сучасному етапі – це активне протистояння бездуховності, пасивності, руйнації національної моралі. Українська духовність – це історично сформована система духовних багатств лицарської верстви рідного народу, це найвищі цінності його національної душі, філософії, характеру, світогляду, моралі, правосвідомості, естетики.
Сучасна школа повинна і може стати осередком духовності, берегинею духу; для цього вона повинна стати відкритим навчально-виховним закладом з громадсько-державним управлінням.
Але неможливо виховати особистість тільки в школі; школа виховує разом із сім’єю, родиною, виробничим колективом, громадою. Тому у вихованні національно свідомих громадян є три ступеня (етапи), кожен з яких має свої особливості:
1. Родинно-дошкільне виховання – через роботу з батьками дошкільнят та введенням спеціальних курсів до програми дитячого садочка.
2. Родинно-шкільне виховання – у формі роботи школи козацько-лицарського виховання: класна, позакласна робота та позашкільна робота у формі діяльності дитячо-юнацької організації «Січ молода» Українського вільного козацтва.
3. Громадсько-родинне виховання – у формі діяльності громадських організацій національного спрямування.
У шкільному і родинному житті нам потрібен насамперед культ лицарства. Лицарський дух не дасть нудити у духовній ницості та історичному безпам’ятстві. Грамотна, висококультурна, ментально зорієнтована і духовно розвинена особистість – це мета військово-патріотичного виховання на сучасному етапі розвитку історії нашої Батьківщини. Спільно плекати мудрого і волелюбного громадянина незалежної України з національною самосвідомістю, гуманними цінностями, культурою мислення і перспективами духовного самовдосконалення – це завдання для кожного педагога, який добровільно взяв на себе обов’язки виховника.

Викладач предмету «Захист Вітчизни» Шевчук В.В.

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *