Відплакалася осінь, студеніє,

останнє листя з дуба обриває.

У серці десь тихенько

щемно мліє,

бо в зиму моя осінь поспішає.

Ой, журавлі, зібрали б горе в купу,

та й віднесли його на чужину.

Завихорить…

І тільки в скронях гупа.

Зварю на зиму чорну бузину.

Чекати сяду довгождану весну,

що повертає здалеку завжди.

Заквітчана я, човником без весел

з весною попливу в міражні сни.

Леся Савченко

ГАЗЕТА “СМІЛА” від 23 жовтня