«У Смілянського електромеханічного заводу проблем багато, але здаватися не збираємося»

Олександр Клевлін, голова правління ПАТ «НВП» «СЕМЗ», доктор економічних наук, професор, заслужений машинобудівельник РФ:

Жодного верстата в Росію не вивезено

–         Останнім часом про Смілянський електромеханічний завод можна почути багато розмов, як у Смілі, так і у Черкасах, був також сюжет по місцевому кабельному телебаченню  про те, що підприємство, мовляв,  розкрадають, а обладнання вивозять в Росію.  Як голова правління з усією відповідальністю запевняю, що жодного верстата в Росію не вивезено і у цехах немає жодного вільного фундаменту.

Смілянський електромеханічний завод на 80 відсотків пов’язаний із зовнішнім ринком – працюємо з Росією, Монголією, Узбекистаном, Казахстаном, Білоруссю, Азербайджаном. Машини з прохідної заводу їдуть у всі напрямки, але повторюю, що жодного верстата звідси нікуди не вивезено.

Піком розвитку підприємтва були 70-80-і роки.

–         Щоб краще зрозуміти ситуацію, яка нині склалася на підприємстві хочу повернутися в його недалеку історію. СЕМЗу більше 130 років. За цей час колектив накопичив унікальну компетенцію, зокрема у виготовленні електричних машин, особливо, електромагнітної системи. У процесі їх виробництва є операції, що вимагають знань та величезного досвіду. Написати технологію не можна,  все базується тільки на досвіді, як скажімо у металургії, додавання тієї чи іншої речовини дає нові якості.

Піком розвитку підприємтва були 70-80-і роки. Тоді тут працювало п’ять тисяч чоловік у три зміни і ремонтували двадцять тисяч електромоторів. Завод обслуговував увесь Радянський Союз – виконував замовлення з ремфонду від Усурійська до Бреста. СЕМЗ процвітав і Сміла виростала навколо нього. Певний час  спеціалізувалися на випуску машин спеціального струму. Але на залізничному транспорті таких машин почали застосовувати все менше і менше, а більше стало потрібно машин змінного струму.

Згодом почалася перебудова. Ринок збуту обвалився і це, звісно, дало свої негативні наслідки – із п’ятитисячного колективу залишилося трохи менше ніж півтори тисячі людей. Пішли з підприємства в основному кваліфіковані спеціалісти, безпосередньо задіяні на виробництві, а працівники контори залишилися. Коли я прийшов на підприємство, наприкінці  2012 року, співвідношення між основними працівниками і допоміжними та АУП становило 40 відсотків на 60 .  Сорок – тих, хто виробляє додаткову вартість, а шістдесят тих, хто її споживає. Це абсолютно неприйнятно для будь-якого типу виробництва, зокрема, для нашого оптимальний варіант – 25 відсотків – допоміжних та 75 основних.  Неправильне співвідношення кадрів спотворило економіку підприємства у перехідний період – 2003-05 роках.

Ми не витримали конкуренції і ринок нових машин загубили

–         Вважаю, що в той час керівництво допустило дві системні помилки. Перша – у зв’язку з тим, що замовлень на ремонт не надходило, вирішили виготовляти нові машини. Друга – не вжили заходів для того, щоб пристосувати структуру заводу до вимог ринку. Це закінчилося тим, що завод став виробляти машини низької якості і працював, по суті, собі у збиток. У результаті, щоб освоїти виробництво нових машин, попередня команда СЕМЗ взяла 100 мільйонів гривень в кредит. Грошей цих не вистачило і з’явилися борги.

Сьогодні за технічним оснащенням СЕМЗ не може конкурувати з підприємствами, що традиційно виготовляють нові машини. Наприклад, «Харківелектротяжмаш» має сучасну лінію обробляючих центрів, власне лиття корпусів. Ми не витримали конкуренції і ринок нових машин загубили. У 2011-12 роках була ілюзія благополуччя. Виготовляли нові машини у збиток, поганої якості. Зараз пожинаємо плоди – ті машини  ведуть, так би мовити, себе погано, тому доводиться розплачуватися. Певний час збитки перекривали за рахунок акціонерів, які давали серйозні дотації. У 2012 році це припинилося. Тоді була ще одна проблема – відсутність трудової дисципліни, деякі працівники підторговували горілочкою, крали відходи кольорового металу.

Якщо знайдемо ринок на 120 млн., то залишимо чисельність 1000 чоловік.

–         Коли наприкінці 2012 року я очолив правління, то зіткнувся з тим, що структура заводу була абсолютно розбалансована з ринком. Передусім, почав працювати над тим, щоб знизити затрати виробництва. Багато вдалося, затрати знизили практично на 30 відсотків. Також розпочали здійнювати непопулярні заходи, а за це, як відомо, ніхто «спасибі» не говорить. Коли прийняв завод тут працювало 1618 чоловік. На 1 січня 2015 року чисельність складатиме тисячу. Завдання стоїть таке: якщо знайдемо ринок на 120 млн. гривень на рік і якщо виробіток на одного працюючого буде 120 тисяч гривень, то це дозволить нам утриматися на мінімальній зарплаті і залишити чисельність 1000 чоловік.

Міський голова Вадим Решетняк мене просив не скорочувати людей. Я з розумінням поставився до цього прохання і скільки міг стримував непопулярний крок, бо знаю, що у Смілі важко людям знайти іншу роботу та й вивільнення працівників позначиться на надходженнях до бюджету. Рік  тримався, але далі акціонери дотацій давати не будуть, тому доводиться вибудовуватися достатньо жорстку політику.

Зрозуміло, що до цього в колективі ставляться неоднозначно. Згадують 2011-12 роки, кажуть, що зараз не так, що всі нові машини зникли, багато людей вивільнено або повністю не задіяні, підприємство занепадає. Людей можна зрозуміти, вони вболівають за своє підприємство, колись потужне і стабільне, кожен хоче мати постійну роботу і достойну заробітну плату, за кожним родина.

Перенесення частини виробництва в Росію колектив сприйняв у штики

–         Але треба враховувати й ситуацію, що зараз склалася з Росією, стосунки вибудовуються жорстко, а це був наш чи не найбільший замовник. Намагалися знайти вихід із становища. Домовилися, що частину виробництва перенесемо в Росію. Цю ідею колектив сприйняв у штики,  вона викликала неоднозначну реакцію і всі ті розмови, які точаться навколо СЕМЗ.  Напевно ми політично не правильно її подали, не змогли пояснити переваг.  Якби ж домовленість спрацювала, то СЕМЗ для Росії робив 300 якорів і тоді б нам було потрібно 2200 працівників.

Шукаємо шляхи порятунку підприємства

–         Зараз почали шукати інші шляхи порятунку підприємства. Зважаючи на те, що Україна взяла курс на європейську інтеграцію, ми знайшли партнерів в Євросоюзі – це чеська компанія, що займається виробництвом локомотивів.  Особисто буду з ними в лютому зустрічатися і домовлятися. Із чеською компанією є плани створити спільне підприємство «…..», щоб разом здійснювати ремонт і виготовляти нові машини, але з використанням чеських технологій і чеського обладнання.

 

Але хочу звернути увагу на те, що Євросоюз – це ринок, жорсткий порядок. Входження в нього вимагає дотримання жорстких правил і дуже якісної роботи, повної віддачі кожного на своєму робочому місці. Виробіток за євростандартами у п’ять разів більший за наш нинішній. Тому, якщо ми хочемо отримувати зарплату Євросоюзу, то треба в 5 разів продуктивніше працювати.

Підприємство страждає від неплатежів

–         У тій ситуації, що склалася, вини заводу немає. Ми виконали роботу, але нам за це поки що не заплатили.  Кредит взяти теж не можемо, адже підприємство вже має 100 млн. кредиту, тому новий ніхто не дасть.

На даний час більше зосереджуємося на ремонті. Теоретично робота є.  Але відчуваємо наслідки першого півріччя 2014 року, коли завод практично стояв і цей час вихолостив оборотний капітал, бо основна частина ринку в Росії – там стався обвал, відповідно і в нас – ланцюгова реакція.

Зараз підприємство страждає від неплатежів. Замовники заборгували нам дуже значні суми. Знову ж таки, початок розмов і скандалу навколо СЕМЗ, конфлікт з Монгольською залізницею, яка заборгувала нам  1,5 млн. доларів. Три місяці тривав це конфлікт, з судами і т.д.  І поки не вирішили проблему були перебої в зарплаті, довелося вибиватися з графіка на 1-3 дні. Монгольська залізниця почала частинами розраховуватися. Чекаємо зараз  340 тисяч доларів. Така ж ситуація з Одесою, і Білорусією. Якщо замовники з нами розрахуються, то є шанси виплатити заробітну плату до Нового року.  Варто зазначити, що поки що заборгованості із зарплати немає.

У Смілянського електромеханічного заводу проблем багато, але здаватися не збираємося. Нам допомагають і нас підтримують Черкаська обласна адміністрація, голова ОДА, голова обласної Спілки працедавців, обласна профспілка. Конструктивний діалог ведемо з нашим профспілковим комітетом. Варто усім зрозуміти, що протистояння, ні до чого хорошого не приведе.

Напередодні свят вітаю усіх з Новим роком, бажаю мирного неба, благополуччя, здоров’я і процвітання.

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.