Про тих, хто у віки пішов, й про тих, хто поруч з нами

До пращурів моїх століттів крок.
Від них різдвяний дідух із колосся.
У долю їх, у їх життя вінок,
Моє життя, моє буття вплелося
Надія Матюшенко-Гребенюк
Два чинники, два фактори стоять на охороні нашої Смілянщини! Енергетична могутність матінки-землі і духовні багатства пращурів.
Добре, що в нашому оточенні, поруч з нами, є люди, закохані в рідний край, які бережуть популяризують духовні надбання наших предків. Для кожної людини село, звідки пішов у світ, незабутнє і неповторне, де б не жив. Доречно пригадати слова Надії Матюшенко-Гребенюк про рідне село:
Тут корені мої і земляки,
Птах пам’яті п’є воду із відерця…
Слова про птаха пам’яті не просто поетична метафора. Чарівним «птахом пам’яті» є книга і друковане слово.
Нещодавно в сільській бібліотеці Носачева відзначали 95-річчя нашого земляка, Павла Максимовича Федченка: шевченкознавця, доктора філологічних наук, професора, основоположника української журналістики. Краєзнавча робота в школі стала поштовхом до того, аби інформація про цю людину, про його діяльність, сім’ю, стала ширшою. Прийшлося відвідувати музеї, відшукувати газети 20-30-х років давності, знайомитись з архівними матеріалами. І потягнулася ниточка до його батьків, до родини, до людей, що вийшли з носачівського коріння. Для багатьох носачівців спілкування з родиною Федченків стало знаковим. Дізналися, що батько П. М. Федченка, Максим Микитович зі своїми учнями інсценізували твори Шевченка, в постановках брали участь мало не всі односельці. Був репресований і загинув на Колимі у таборі «Мельдяк». А учні його розрослися корінчиками по всій Україні. Олександра Щербина вчителює на Городищині, ставить українські п’єси з учнями. Надія Гайван вчителює в Сердюківці, одружується, ростить сина Поліщука Володимира Трохимовича. Його прізвище не вимагає пояснень. В. Поліщука називають своїм земляком і в Сердюківці, і в Носачеві, і у Смілі, і у Черкасах. Професор, шевченкознавець, лауреат сімох літературних премій, відомий у наукових і літературних колах всієї України. Марія Щербина, однокласниця Надії Гайван, вчителює на Житомирщині. Катерина Щербина виховала сина, Кучка Андрія Гнатовича, професора, науковця, директора науково-дослідного інституту.
А от Надія Матюшенко-Гребенюк ніби своїм прізвищем не має нічого спільного з Носачевом. Її називають своєю землячкою на Городищині («Наша талановита землячка», Н. Поліщук, «Вісник Городищини» 25.11.2011 р.). Тут, у с. Товста, все життя вчителювала мама Щербина Олександра. Тут Надія закінчила школу. Називають Н. Матюшенко-Гребенюк землячкою і на Кіровоградщині, де працювала чверть віку, і у Смілі, де більше двох десятків її віршів стали піснями (Збірки «Краю мій співучий», «Десь сопілка грає»). А скільки любові і ніжності у словах Надії:
«Носачів, Носачів,
ти колиска дідів,
ти матусина пісня,
бабусина казка.»
Трепетні згадки про дитинство в Носачеві, розповіді про життя носачівців вплелися у рядочки книги «Сяйво Полярної зірки». Та й не тільки носачівців, а і Товсти, Вербівки, Воронівки з Городищини.
Ось як пише про цю книгу Володимир Вакуленко, член НСПУ з Харківщини, де це видання відзначене Всеукраїнською літературною премією: «У книжці «Сяйво Полярної зірки» розповіді переважно про сільських жінок від 30-х років і до сьогодення. Такі видання з’являються не часто, тому особливо потрібні» («Пахощі степового різнотрав’я», Літературна Україна, 01.11.2012 р.).
Читачі Смілянщини і Городищини з нетерпінням чекали видання нової книги Надії Матюшенко-Гребенюк «Світлиця мого життя» до 200-річчя Шевченка. Адже навіть фахівці вважають ці твори Шевченкіаною. Тут краєзнавчі розповіді про села Черкаського краю, про пращурів, про сучасників і нащадків самого Тараса. Про тих, хто живе за заповітами Кобзаря. Не склалося… Нариси цього рукопису знайомі читаючим людям, друкувалися у ЗМІ різного рангу. Ось розповідь, як мала Надійка любила у Будищі мріяти під дубом Тараса: «Сядеш під ним, заплющиш очі, а віти гудуть: «Думи мої, думи мої…» І стежечки тут теплі, бо пам’ятають ноги Тараса.» («Тарасовими стежками», газета «Кримська світлиця», 29.03.2013). Сьогодні автор цих рядків, автор п’яти книжок і ненадрукованої «Світлиці» дуже потребує нашої підтримки і допомоги. До тяжких недугів додалася потреба в операції на серці, протезування клапану. Життя письменниці, краєзнавця, поетеси, цієї неординарної особистості, що поруч з нами, у руках благодійників, спонсорів. А ще доля книги «Світлиця мого життя». Сміхотворна пенсія цієї людини ці проблеми не здолає.

М. Д. Руденко, ветеран педагогічної праці, конт. телефон 0982724339;
Любов Дяченко-Лисенко, доктор філософії, кандидат філологічних наук, конт. телефон 0631960098;
В. А. Кравченко, сільський голова с. Носачів
В. І. Гайдаш, Т. М. Кукуяка, депутати Носачівської сільської ради;
Н. Б. Козар, депутат Смілянської райради
С. П. Мошенський, член творчого клубу «Натхнення»;
З. О. Безнос, бібліотекар села «Малий Бузуків», член вокального колективу «Любисток»;
Г. О. Кравченко, директор Смілянського територіального центру соціальної служби;
В. І. Бакуменко, Н. І. Роговик, Е. Г. Захарченко – члени творчого колективу «Світлиця», м. Сміла;
Т. Є. Зеленецька, Л. С. Кожушко народні майстрині, вишивальниці, м. Сміла;
Н. Т. Дем’яненко, голова профкому працівників сільського господарства.

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *