НЕВІДОМІ СТОРІНКИ З ЖИТТЯ ГРАФА ВОЛОДИМИРА БОБРИНСЬКОГО

Володимир Бобринський був сином відомого цукрозаводчика, мецената, піонера української бурякоцукрової промисловості графа Олексія Бобринського. У 1846 р. він закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. У 22 роки став чиновником для особливих доручень при петербурзькому губернаторі, а згодом перебрався до Києва, де працював у канцелярії громадського губернатора.

У травні 1853 р. 29-річний граф був обраний предстоятелем дворянства Черкаського повіту Київської губернії. Цьому сприяв його батько, який володів у Черкаському повіті містечком Смілою та кількома цукровими заводами.

Однак на виборній посаді Володимир Олексійович пробув недовго, менше року – почалася Кримська війна. Він – учасник оборони Севастополя.

Коли на престол став Олександр ІІ, він потрапив у свиту нового імператора. У 1856 році супроводжує монарха на коронаційних урочистостях в Москві та виконує його особисті доручення. Наприклад, у 1858 році займається розшуком робітників-утікачів з будівництва Петербурзько-Варшавської залізниці.

Наступного разу доля звела Володимира Олексійовича із справами на залізниці після призначення у 1863 році Ковельським військовим губернатором, коли за своєю посадою керував будівництвом ділянки Петербурзько-Варшавської залізниці від Вільно (тепер Вільнюс, столиця Литви) до Варшави.

Через п’ять років Бобринський на особисте прохання імператора Олександра ІІ провів ревізію двох залізниць – Миколаївської та Московсько-Курської. Виявив велику кількість зловживань, про що і доповів самодержавцю. Після цього Володимир Олексійович одержав посаду товариша (замісника) міністра шляхів сполучення та став членом Ради міністрів.

У міністерство в той же час посипались численні скарги від експортерів хліба про несвоєчасну доставку вантажів на залізницях, а саме: Московсько-Рязанській, Орловсько-Вітебській та Рязано-Козловській. Однак міністр Павло Мельников вважав, що скарги перебільшені, та запевняв, що з початком навігації всі вантажі будуть доставлені вчасно.

Імператор наказав Бобринському розібратися в ситуації. Граф об’їхав усі проблемні лінії і матеріал ревізії, через голову свого шефа, направив безпосередньо Олександру ІІ. Володимир Олексійович визнав скарги справедливими і запропонував заходи для збільшення пропускної та перевізної можливостей залізниць, а саме: побудувати нову ділянку руху на Московсько-Рязанській залізниці, відкрити додаткові роз’їзди на одноколійних ділянках, підсилити господарство водозабезпечення, придбати додатковий рухомий склад і т.ін. Для реалізації цих заходів із казни необхідно було виділити 9 млн. рублів.

Питання розглянула Особлива комісія на чолі з головою Комітету залізниць графом Сергієм Строгановим. І члени комісії, і Олександр ІІ підтримали Бобринського. У квітні 1869 року П. Мельников був відправлений у відставку в чині інженер-генерала. Новим міністром шляхів сполучення став Володимир Бобринський.

В кінці 1869 року на нараді під керівництвом самого імператора висвітлювалось питання про завдання залізничного будівництва, Бобринський висунув пропозицію розвивати галузь на концесійних засадах, а не на бюджетні кошти, так як міністерство одержало безліч пропозицій від приватних компаній вкладати фінанси у будівництво залізниць.

За дорученням Олександри ІІ Бобринський у січні 1870 року розробив проект мережі залізниць, включаючи 5 залізниць із попереднього плану, розробленого Мельниковим, та кілька нових залізниць, в тому числі і на Україні. Міністр обґрунтував свої пропозиції необхідністю з’єднати діючі залізниці між собою, пов’язати внутрішні губернії з портами в Миколаєві та Маріуполі.

Члени комітету залізниць підтримали проект Бобринського, який потім затвердив імператор.

«План Бобринського» викликав 27 (двадцять сім) залізниць загальною довжиною 7362 версти (трохи більше 7877 км.).

Однією із найважливіших ділянок будівництва була Фастівська залізниця довжиною 334 версти (352 км), яка з’єднала уже діючі залізниці Києво-Брестська та Харківсько-Миколаївську. Однак Володимир Олексійович вирішив провести іще один відрізок залізницею від своїх цукрових заводів, які дісталися йому від батька, до м. Черкаси, щоб вантажні швидше було доставляти до річних портів. Після того, як імператор згодився з доповненням (33 версти до Черкас (35 км)) бажаючих фінансувати проект було багато. До правління акціонерного товариства Фастівська залізниця ввійшли «залізничні королі»     С. Поляков, А.Варшавський, П. Губонін, Київський генерал-губернатор І. Фундуклій, поміщик Цветков, назви станції Фундукліївка та Цвіткове пов’язані з цими акціонерами.

Головну станцію Фастівської залізниці назвали на честь графа Володимира Олексійовича Бобринського. Залізницю побудували за два з половиною роки із усіма складовими залізничної галузі, яку відкрили 22 листопада 1876 року на ділянці Фастів-Знам’янка, Бобринська-Черкаси, яка стала важливою артерією, що зв’язала Захід, Центр та Схід України.

На момент відкриття залізниці Бобринський уже не був міністром, але трасу (железки) та назви станцій змінювати не стали.

При графі О.В. Бобринському будівництво залізниць йшло рекордними темпами. Станом на вересень 1871 році, довжина залізниць імперії склала 13 тис. верст (13,9 тис. км).

Але у Бобринського Міністра Шляхів сполучення Російської імперії були і свої недоліки. Володимир Олексійович задумав та почав будувати сітку вузько лінійних залізниць. Їх будівництво не потребувало великих фінансових вкладів, але експлуатація її потребувала  великих витрат на перевантаження вантажів у вагони широкої колії, що значно збільшувало вартість перевезень.

Виробивши консеційну стратегію будівництва залізниці, забувши про проведення тендерів «верхівка» була цим не задоволена. В результаті всі залізниці біли приватними (за виключенням залізниці Лівни–Верхов’є), які належали акціонерним товариствам, яких нараховувалось 44 (сорок чотири).

На жаль, всі вони були винні перед Урядом. Сума заборгованості перебільшувала 174 млн. карбованців. У серпні 1871р. Володимир Олексійович подав у відставку

Будував Фастівську залізницю Олексій Павлович Бобринський, але ідея її створення та створення акціонерного товариства належала графу Володимиру Олексійовичу Бобринському.

47-річний Міністр поселився у м. Сміла. Майже четверть віку займався своїми цукровими заводами та введенням сівозміни на своїх полях.

Граф писав наукові публікації присвячені цукровому виробнику. Результатом його розробок у 1895 році був прийнятий закон «Про деякі заходи відносно цукрової промисловості».

Володимир Бобринський помер у м. Сміла у 1989 році та був похований у сімейній усипальниці. Склеп був зруйнований у комуністичні часи. На його місці установлений пам’ятний знак.

Заснована ним станція Бобринська у свій час входила до сотні вирішальних станцій МПС СРСР.

З 1940 року станція носить ім’я Т.Г. Шевченка.

В даний час станція позакласна. До речі, проживаючий у м. Сміла граф був частим гостем у трудовому колективі Бобринського паровозного депо та інших структурних підрозділах станції та надавав допомогу ц вирішенні ряду важливих питань по розвитку залізничного вузла. Завдяки ініціативі Володимира Олексійовича Бобринського на Шевченківському регіоні мають робочі місця 6952 працівника.

Граф Володимир Олексійович Бобринський народився в Петербурзі 2 жовтня 1824 року.

Голова культ-масової комісії Шевченківської РВР

О. Рендоренко

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *