Микола ЛИПОВИЙ: «Сили були нерівні, проти нас воювали не якісь там ополченці, а російська армія, професіонали»

Липовий29 серпня 2014 року почався вихід сил АТО з Іловайська, де українські бійці потрапили в оперативне оточення. Брав участь у Іловайській операції і смілянин Микола Липовий. Коли почалися бойові дії на Cході України, вирішив йти воювати.
–У мене троє дітей, і військкомат на службу не брав мене, – розповів Микола Липовий. – Коли формувався 14 батальйон черкаський, то я туди напросився. Спочатку відправили в Одеську область – на кордон із Придністров’ям. Потім написав рапорт, перевівся у 51-у бригаду, що на Луганщині в зоні бойових дій.

Микола Володимирович потрапив у розвідку, звільняв Рубіжне, Сєверодонецьк і Лисичанськ. Під час штурму їх група з восьми чоловік брала замінований блок-пост. Згодом звільняли Старобешево, Покровку, інші наслені пункти. Кілька разів штурмували блок-пост під Іловайськом, тримали терикон, перекривали траси, на танках і БМП ходили в розвідку.

–Якось виїхали в розвідку, десять бійців на БМП, щоб допомогти добровольчому батальйону «Донбас». Прибули на місце, а там нікого немає. Дивимося, із посадки виходить чоловік п’ятдесят у камуфляжі і кажуть російською, мовляв, ви ідіоти, де ваш «флаг», ми по вас хотіли вдарити з гранатометів. Ми у відповідь говоримо, все нормально, обнялися, пожартували, глядь, а в них шеврони Новоросії… Бог був на нашому боці, що залишились тоді живими.
Микола Володимирович пригадує, як виходили з Іловайська.
– Сили були нерівні, проти нас воювали не якісь там ополченці, а російська армія, професіонали… Артилерія, танки, Псковська десантна дивізія, яку ми розгромили. Російські солдати – воїни нікудишні. Хіба що артилерія сильна… Можу запевнити – вони бояться ближнього бою, почуваються героями, якщо їх значно більше, ніж нас.
Котел утворився неочікувано. Ніхто не міг і подумати, що Росія нахабно введе свої війська на нашу територію. ­Командування повинно було б передбачити і це. Хоча деякі офіцери, мабуть, знали, бо за день-два повід’їжджали, щоб врятуватися, хто у відпустку, а хто раптово захворів. На другий-третій день пішов наступ.
«Котел» – це спірне питання. Вихід був непродуманий. А, можливо, продуманий, щоб більше «покласти» патріотів. Бо вивести масу людей у поле, а потім з двох сторін знищити артилерією і «Градами» – це не просто так. Це зрада! Нас просто розстрілювали, як у тирі. Можна було прикрити авіацією. Потім і прикривала авіація, тільки кого було прикривати, коли наших змішали з землею.
Проте ми вийшли гідно! Примудрялися на БМП палити російські танки. Із оточення виходили три дні. Я вивів тоді сім бійців, бо колись займався спортивним орієнтуванням і добре орієнтуюся на місцевості.
Хлопці примудрилися спалити російську БМП. Хлопці були поранені, попали в оточення. Заїхав танк. Боєць наш кинув по ньому цеглину (що було під руками). Російські танкісти повискакували з переляку і повтікали.

Микола Липовий воював у складі 51-ї бригади.
– Після Іловайського «котла» 51-у бригаду вирішили розформувати, мовляв, наші бійці зрадники, поздавалися в полон. А якщо закінчилися боєприпаси і кинули напризволяще – що роботи? Часто хлопці підривали себе гранатами, щоб не здаватися. На жаль, багатьох загиблих із 51-ї бригади під Іловайськом й досі не визнали героями та не нагородили. А вони патріоти і заслуговують на гідну відзнаку. Навряд чи хтось звільнив більше територій, ніж наша бригада. Основна маса нашої бригади – добровольці. Ми прийняли весь удар, зазнали багато втрат. Вважаю, несправедливо як до нас поставилися – майже рік ми добивалися, щоб одного з наших бойових товаришів внесли у списки загиблих, півтора року добивалися, щоб нашого товариша нагородили орденом, мама одного з бійців не може оформити землю…

У бригаді було майже 5 тисяч солдат і офіцерів. ­Командував полковник Павло Пивоваренко. Він загинув під час прориву з «котла». Його спочатку назвали зрадником, згодом з’ясувалася правда, і полковника поховали з почестями. Бо не кинув своїх бійців і до кінця протистояв ворогові. Не винен він у тому, що загинуло стільки наших воїнів. За це повинні відповідати штабні генерали разом із міністром оборони.
Зазвичай, командири ­бригад відсиджуються у штабах кілометрів за сорок-п’ятдесят від передової – на карті воюють. А наш комбриг у розвідку ходив, штурмував блок-пости, пробився з боєм до оточеної бригади і намагався вивести нас із «котла». Якби Павло Пивоваренко був зрадником чи боягузом, то не йшов би під кулі рятувати своїх бійців.
Звичайно, на війні страшно. Однак долаєш страх. Із кожним боєм стає легше. Розумієш, що і як треба робити і що цю роботу потрібно виконати будь-якою ціною.
Щодо подій в Іловайську, то нас просто віддали на розтерзання ворогу! Ніби замість Псковської дивізії, яку наші воїни розбили під Іловайськом… Важко порахувати усіх загиблих. Росіяни нас розгромили і не ризикнули йти далі. Це означає, що ми власними життями і своєю кров’ю зупинили ворога. Тільки не зрозуміло, чому з нас зробили зрадників. А тих генералів, які залишили нас у «котлі», потім нагородили!

На думку Миколи Липового, звільнити окуповані території можна було ще в 2014 році. Розповів, що вище ­командування видавало «дивні» накази. Коли ворога майже розгромили, наказують відійти. Коли можна ворога добити, наказують випустити. Забороняли застосовувати важке озброєння. Росіяни отримували інформацію про наші наступи, яким чином – не зрозуміло. Тому й втрат у нас було багато. Коли наступали без підготовки, все проходило нормально – швидко вибивали ворога. Зрада це чи недбальство?
У мирному житті Микола Липовий був приватним підприємцем, займався встановленням систем опалення, навіть в Росії працював, бо треба годувати сім’ю. Сьогодні, після кількох поранень, демобілізований із армії. Але каже: якщо доведеться, готовий знову взяти в руки зброю, щоб зупинити ворога і захистити незалежність держави.

Наш кор.

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *