У Смілі відбулася радісна подія: місто зустрічало своїх героїв, котрі більше року захищали східні рубежі нашої держави від московських загарбників.  10 червня додому повернулися близько 20 смілян, які воювали в 14-му батальйоні „Черкаси”.    

  Захисників урочисто привітали в центрі міста величезним короваєм, квітами і скандуванням „Герої!” та „Героям слава!”. Прийшли родичі воїнів, громадські активісти, звичайні сміляни, школярі, представники влади міста і району.   Зустріч тривала недовго, але була щирою і теплою з радісними обіймами друзів, слізьми матерів і коханих, посмішками героїв. Останні дещо ніяковіли від такої уваги. Більше року вони перебували в напруженні, жили під свист куль і вибухи снарядів, втрачали товаришів, нерідко бачили озлоблені обличчя тих місцевих жителів, котрі не розуміють сенсу у захисті Батьківщини. Бо, мовляв, окупант обіцяє кращі умови існування. Така їхня позиція і призвела до війни, та вони й далі у всьому звинувачують Україну і її захисників. І от люди, котрі пройшли вогонь і воду, повернулися додому, у мирне місто, побачили радісні обличчя рідних і земляків, котрі їм дякують, називають героями. І дехто розгубився…       Таким на вигляд був і Анатолій Левченко, з яким я розговорився після того як усі присутні в єдиному пориві заспівали Гімн України. Анатолій народився у Драбові, проживає в Смілі. З травня минулого року в зоні АТО. Пішов на війну, як і більшість його друзів, добровольцем. Захищав Україну під Волновахою, Старогнатівкою, Новотроїцьким…

З короваєм козак Андрій Сторчак з Макіївки      
– Батальйон розташовувався у шести населених пунктах, – розповідає Левченко. – Ми контролювали тридцятикілометрову зону у Донецькій області. Сьогодні повернулися 70 осіб з тих 320, що пішли на фронт у травні 2014 року. Конкретно смілян – близько 20. Невдовзі повернуться й інші. На фронті я був водієм. У цивільному житті – будівельник. Зараз, як і інші, поставлений у резерв. Тож, якщо буде треба, знову піду воювати.

Анатолія Левченка зустрічали дружина Катерина, донька Полінка і син Станіслав  

 

 

 

А Сергій Гнатенко з села Малої Яблунівки додав: „Усе нормально, на війні, як на роботі. Головне сумлінно ставитися до свого завдання.

Сергій Гнатенко з Малої Яблунівки ставиться до війни як до чоловічої роботи      

 

 

 

 

 

Поруч стояв з короваєм кремезний Андрій Сторчак з села Макіївки.   – То як, переможемо? – запитав я його.   – Обов’язково, – відповів воїн, – у нас козацька кров!..
Олександр ВІВЧАРИК,   Сміла  Фото автора Джерело: Прочерк