Кожне фото – це окрема історія

Напередодні Дня міста у редакції газети «Сміла» ми записали майже тригодинне інтерв’ю, і воно могло тривати ще довше. Адже наш співрозмовник досліджує і вивчає історію Сміли, зібрав близько трьох тисяч фотографій, вимальовує об’єктивні і правдиві картини минувшини міста, відкриває нові ракурси життя старої Сміли. Записане інтерв’ю – це матеріал не для однієї публікації і не на одну тему. Воно матиме продовження. Сьогодні ж перше знайомство. Наш гість – краєзнавець, ентузіаст пошуково-дослідницької роботи, голова ГО «Пошук. Сміла» Андрій ІВАНОВ.

– Звідки така цікавість до історії Сміли?

– Все почалося чотири роки тому, коли старший брат приніс додому в черговий раз фотографії. До речі, старими фотографіями цікавився ще з дитинства. Було цікаво, подумав, що далі з ними робити. Спасибі соцмережам, виставив у «Однокласниках». На ранок надійшло багато відгуків, що все так добре, «спасибі», що це старе місто, його треба пам’ятати і т.ін. Я сказав собі: є Інтернет, все є, і більше тисячі фото зможу знайти. Проте виявилося, не так все просто, особливо зі Смілою. Тут є стандартні фотографії, 1900-1910 роки – ліцей, гімназія, маєток Бобринських, і більше нічого. Але бажання вже захоплювало, а люди дали поштовх. Подивився у своїх архівах, у архівах знайомих, поступово став знайомитися з людьми. Смілянський музей дуже допоміг – правильно поставили на той шлях, яким треба йти. Вже зібрав багато фотографій, серій фотографій… Коли знаєш долю зображених там людей, то фото стає безцінним. Після таких історій це вже не просто фото, а й ще історія, яка залишилася за ними.

– Чи охоче люди дають фотографії, розповідають свої історії?

– Напочатку не знав, як правильно спілкуватися з людьми, як просити фотографії, а зараз вже самі пишуть, звертаються, зустрічаюся з ними. Головне, що вони дають історію – і це важливіше. Все записую, щоб не упустити, щоб точно переказати, бо два-три слова можуть кардинально змінити історію. Дякуючи вам, після вашої презентації книги про Смілу, ще більше утвердився у бажанні написати свою книгу. Головна зараз для мене тема – окупація Сміли. Чому? Можна думати про Бобринських, пройтися вулицями міста, але дослідити тему окупації – момент саме зараз, коли треба встигнути поспілкуватися з людьми, які пам’ятають той період, пережили його, знають де, що і як було. Якщо не скористатися моментом, не звертатися до тих людей, не просити їх і не записувати, то через 5-10 років ми втратимо все з цієї теми. Розумієш, що це не тільки тобі потрібно, а ще комусь. Є люди, готові допомогти. Тому виникла ініціатива створити громадську організацію, щоб розподілити напрямки діяльності. І вже багато зроблено. 10 вересня у міському парку хочу показати фотовиставку про стару Смілу.

Інтерв’ю взяла Юлія ХАРЧЕНКО

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.