І падали зерна слів, засіваючи дитячу душу великим Тарасовим словом

Тоненька сіра книжечка, на обкладинці якої великими, вже витертими, золотими буквами написано «Кобзарь», частенько горталася сторінка за сторінкою. Особливий був малюнок на форзаці – сліпий дідусь з бандурою, а поряд хлопчик-поводир, а ще цікавіші рядки віршів із такими таємничими «ятями». Це був фоторепринт (точне відтворення) першого видання «Кобзаря» Тараса Шевченка 1840 року, придбаний моєю мамою у 1962 році.
Довгими зимовими вечорами, коли за вікном завивала віхола, перемітаючи дороги, насипаючи снігу нарівні з вікнами, а в сільських хатах не було світла, затамувавши подих, ми з братом слухали маму, яка напам’ять читала «Тополю», «Катерину» «Перебендю», «Думи мої, думи мої».
Людмила Скороход (Повний текст читайте в газеті “Сміла”)

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.