До 20-річчя газети “Сміла”, гортаємо сторінки…

DSC_0001«СТЕПАН ОЛІЙНИК – ХРЕЩЕНИЙ БАТЬКО, А ЦЕ МАМА ЗІ СМІЛИ», – СКАЗАЛА ЛЮБОЧКА
Життя ніколи не балувало Любов Костянтинівну Федоряк. Народилася у важкий повоєнний 1946 рік. Мати, зовсім юна 18-річна, скоро залишилася одна, з дитиною на руках. Працювала в артілі імені Сталіна (теперішній завод «Металіст»). Саме тут сталося непоправне – влітку 1948 року Тетяна Юхимівна на виробництві втратила руку. Непритомну закривавлену жінку відвезли до лікарні. Чи житиме? А маленьку Любу віддали в Смілянський дитбудинок. В документах записали: батьків немає.
Та стала на ноги мати, знайшла доньку. Не забирала додому, бо не могла доглядати і себе, і малу дитину.

Любі виповнилось три роки. Її перевели в дитячий будинок в Білій Церкві. Саме тут, здалося, щастя згадало про дівчинку. В дитячому будинку побачили жваву, чорняву, мов циганочка, дівчинку відомий письменник Степан Іванович Олійник та його дружина Клавдія Іванівна. На той час Степан Іванович працював у журналі «Перець». Він тільки-но отримав Державну премію СРСР за збірку віршів «Наші знайомі». Все було чудово, але сім’я не мала своїх дітей. Йшов 1951 рік. Саме тоді сім’я Олійників і вирішила удочерити дівчинку.
Так Люба стала Любов’ю Степанівною Олійник. З убогої кімнати дитбудинку дівчинка потрапляє в Київ, в квартиру письменника. Скільки в неї з’явилось одягу, книжечок і іграшок, яким гарним було її ліжко!
Дивлячись на щасливі обличчя Любочки (як називали її нові тато і мама) та Клавдії Іванівни, не віриться, що вони чужі люди.
Непосидюча каро-ока Любочка радувала батьків. Та якось підо-зріло часто покашлювала. Степан Іванович звернувся до лікарів. Діагноз був невтішним: туберкульоз. Дівчинку відправляють на лікування до спеціального санаторію в Пущі-Водиці. Тут її кожного тижня відвідують батьки.
І раптом як грім з ясного неба – дівчинка не сирота, у неї є мати. До того ж інвалід, без руки. Можна тільки уявити, що пережили Степан Іванович та його дружина. Рішення їх було болісним, але необхідним: зустрітися з Тетяною Юхимівною.
Зв’язалися зі Смілою, запросили до Києва матір Любочки, яка збиралася шукати дочку в Білій Церкві.
І от столиця. Тетяна несміливо натискує кнопку дзвоника на 4-му поверсі. Високий, кремезний Степан Іванович вже чекав її. Він бачить благеньку одежину, пустий рукав жакету…
Разом їдуть до Пущі-Водиці.
– Любочка, до тебе тато приїхав, – каже улюблена нянечка Катерина Павлівна, і дівчинка біжить на подвір’я.
– Тату, мамо, – обнімає вона Степана Івановича і Клавдію Іванівну. А поряд стоїть Тетяна Юхимівна, серце якої ніби зупинилось, задзвенів в руці бідончик із смілянською полуницею…
– А ти знаєш, хто це? – питає Степан Іванович дівчинку, показуючи на Тетяну Юхимівну.
– А це моя мама із Сміли, – каже Любочка.
– Так, це твоя мама, – підтверджує він. – А ми твої хрещені батьки: тато і мама.
Так і домовились. Дівчинка долікувалась в санаторії і названі батьки привезли її в Смілу до рідної матері. В невеличкій кімнаті стало тісно від подарунків, що залишили своїй Любочці Степан Іванович з дружиною.
А життя дівчинки вже більше не давало можливості робити вибір. Воно далі випробовувало Любу дитбудинками: спочатку у Сквирі, потім у Таращі та Богуславі.
Повернулася до Сміли, до матері вже після 8-го класу. Трохи походила в школу, а далі робота… Так і покотилося рік за роком, день за днем. Є у Любові Костянтинівни дві дочки – Віра і Надія, з цим і живе сьогодні. Інвалід 2-ї групи по зору, вона в свої 53 роки хоче тільки одного: бачити. А що допоможе жінці в ці скрутні часи – тільки Віра, Надія, Любов. Та світлий промінчик із минулого зігріває спогадами – хрещені батьки Степан Іванович та Клавдія Іванівна Олійники.
– Допомагали мені і Любі, писали, їздила до них у гості, – згадує Тетяна Юхимівна. – А потім Степан Іванович помер, і все само собою обірвалося…
Яка ж все-таки «хитра штука», наше життя…

Людмила СКОРОХОД

На знімку (передрук з газети): дружина С.І. Олійника Клавдія Іванівна з Любою.

Газета «Сміла» №10 (95) 4-10 березня 1999 року

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *