останнє листя з дуба обриває.
У серці десь тихенько
щемно мліє,
бо в зиму моя осінь поспішає.
Ой, журавлі, зібрали б горе в купу,
та й віднесли його на чужину.
Завихорить…
І тільки в скронях гупа.
Зварю на зиму чорну бузину.
Чекати сяду довгождану весну,
що повертає здалеку завжди.
Заквітчана я, човником без весел
з весною попливу в міражні сни.
Леся Савченко
ГАЗЕТА “СМІЛА” від 23 жовтня
Залишити відповідь