«Ця жінка має інвалідність та неймовірну жагу до роботи» – кар’єрна радниця Тетяна Чемирис розповідає про колишню безробітну Валентину Макалюк: «Вона за освітою агроном. Працювала різноробочою на різних підприємствах. Але за станом здоров’я не всяка праця для неї підходить.

Чому вирішила змінити фах?

Тривалий час пані Наталя не мала постійної роботи, дбала про господарство та виховувала синів. Одного разу вона придбала швейну машинку, пригадує: «Я не знала з якого боку підійти до тої машинки, а так хотілося навчитися працювати на ній. Через рік я наважилася перевчитися на швачку. Щоб не витрачати кошти за навчання та точно мати роботу, я звернулася до центру зайнятості.»

Що каже про колишню безробітну кар’єрна радниця центру зайнятості?

Тетяна Чемирис розповідає: «Валентина Анатоліївна відрізнялася від інших безробітних силою духу та впевненістю у тому, чого вона хоче. А бажала вона вчитися та якомога швидше піти працювати. На кожне відвідування їй доводилося долати чималу відстань із села. Щоразу вона розповідала про свої успіхи та прагнення. Я захоплююся її щирістю та працелюбністю.»

З якими труднощами довелося зіткнутися під час навчання?

За словами жінки, труднощів у навчанні не було, бо підтримували одногрупниці та майбутнє керівництво на виробництві. Тільки по дорозі на навчання пані Валентина стала жертвою злочину: «Їхати потрібно було з пересадками. І десь у транспорті поцупили мій гаманець. Я те помітила при розрахунку з водієм маршрутки аж у Черкасах. Там були документи та значна для сімейного бюджету сума. Але одногрупниці допомогли у цій біді».

«Я дізналася які бувають види швейних машинок та навчилася як користуватися ними. Зрозуміла, що у кравецькій справі немає граней: свої уміння можна відточувати безкінечно і творити все краще і краще», – каже швачка.

Як на новій роботі?

Тепер Валентина Макалюк працюватиме кравчинею на смілянському підприємстві: «Мене прийняли, як у рідну родину.  Віра Єзерська – керуюча відділом, вона дуже правильно формує робочі групи, щоб ми підходили за характером і професійним рівнем.  Наталя Дементієва – технолог, задає ритм роботі та добрі, теплі стосунки всередині колективу, терпеливо пояснює, завжди привітна. Завдяки цим жінкам я влилася в колектив з перших днів. Дуже вдячна колегам за те, що так привітно прийняли мене, навчають усьому, за довіру, за легку адаптацію. 

У мене ще не все виходить робити, як я хочу. Процес пошиття – це командна робота всіх працівників цеху: до прикладу, хтось шиє рукав, хтось – борти. У кожної швачки – своя операція. Я усвідомлюю, що часом уповільнюю роботу, бо ще не маю потрібних практичних навиків. Але мені не роблять зауважень, всі ставляться з розумінням.

Щодня доводиться їздити на роботу. І в цьому питанні ідуть на зустріч, відпускають раніше».

У чому секрет мотивації?

Жінка каже,  що секрет її сили – у підтримці від синів Сергія і Віктора. Під час навчання отримувала кошти допомоги від центру зайнятості і від синів. А на власній машинці тепер впевнено шиє постільну білизну та пробує шити одяг для себе і родини.

Підготувала Ангеліна Хоменко,

фахівчиня СМРЦЗ