Семен Палій (Семен Гурко) (1640 – 18 січня 1710) – військовий діяч, полковник Фастівського полку, один з керівників антипольського повстання на Правобережжі.
Народився у Борзні (тепер Чернігівська область) в міщанській родині. Був козаком Ніжинського полку. Можливо, що навчався у Києво-Могилянській академії. Служив у війську гетьмана Петра Дорошенка. З кінця 1670-х років перебував на Запорозькій Січі, де отримав прізвисько «Палій». Помер власною смертю 1710 р. та похований з почестями у ­Межигірському Спасо-Преображенському монастирі під Києвом.
Видавав універсали щодо оборони монастирів та надання маєтностей православній церкві на Правобережній Україні. Разом з коронними військами правобережні козаки воювали проти турків і татар на Західному Поділлі, зокрема поблизу міста Кам’янця-Подільського. Обороняв від татарських нападів Немирів (1688), Умань (1689), Білу Церкву (1687, 1690), Смілу (1693) та Фастів (1690, 1693, 1695).
Про українського полководця складені народні пісні, перекази та легенди, а також написано ряд художніх та мистецьких творів, зокрема: поема Т.Шевченка «Чернець» (1847 р.), поема-балада Л.Боровиковського «Палій» (1840-ві рр.); повісті Ф.Бурлаки «Битва на Кодимі» (1945 р.) та Ю.Мушкетика «Семен Палій» (1954 р.) та ін. Ім’я Семена Пилиповича Палія увіковічнене у назві ботанічної пам’ятки природи «Палієва гора».