Вони полягли за Україну

Битва під Крутами стала відома широкому загалу і увійшла до шкільних підручників лише після проголошення незалежності України. Молоді юнаки, що полягли на полі бою захищаючи незалежну Українську Народну Республіку від більшовицької навали, кваліфікувалися у радянські часи як зрадники чи просто замовчувалися. Студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку розбили там парк, в після війни там поховали радянських воїнів, полеглих при визволенні Києва. Вперше про увічнення пам’яті крутянців згадали у 1990-х роках, коли Народний Рух України встановив тут дерев’яний хрест. І лише у 2006 році, за участю Президента Віктора Ющенка, було відкрито Меморіал пам’яті героїв Крут на залізничній станції Крути.
Хто ж вони були, молоді оборонці незалежної УНР? І чи були серед них наші земляки, уродженці Черкащини?
Буремного 1917 року діячі Української Центральної Ради (УЦР), відмежовуючись від більшовицького перевороту у Петрограді, проголошують УНР в складі федеративної (небільшовицької) Росії. Ленін і Троцький бачили Україну лише радянською, а тому вже 5 грудня 1917 року почався наступ на Україну. 8 грудня було захоплено Харків, а на початок січня 1918 року майже всю Лівобережну Україну. В цей скрутний момент УЦР приймає IV Універсал, за яким УНР проголошувалася цілком самостійною державою. Рішення було історичне, проте сили нерівні. Частини вірні УЦР були розпорошені по всій Україні, а більшовики діяли на стратегічних напрямках маючи перевагу у військових силах і озброєнні. Наступом на Київ командував Михайло Муравйов. Найкоротший шлях до столиці йшов залізницею Бахмач – Київ. І зупинити цю навалу було нікому.
На захист УНР, за іронією долі, стали лише близько 300 чоловік з Помічного Студентського куреня на чолі із сотником Омельченком. Це були студенти-добровольці Українського народного університету, Київського університету св. Володимира, учні старших класів Кирило-Мефодіївської гімназії та 1-ї юнацької школи ім. Б.Хмельницького.
29 січня 1918 року бійці Студентського куреня зайняли оборону обабіч залізниці поблизу станції Крути і протягом дня стримували загони петроградських, московських червоногвардійців і матросів Балтійського флоту (близько 6 тис. чоловік). Майже всі захисники новоствореної УНР прийняли геройську смерть, а 27 студентів і гімназистів були захоплені в полон і страчені. 19 березня 1918 року, після повернення уряду УНР до Києва, їх було урочисто перепоховано на Аскольдовій могилі.
З уже опублікованих спогадів і досліджень нам відомо, що учасниками битви під Крутами були і вихідці з Черкащини. Серед них: Петро Дяченко із Монастирища, Валентин Отамановський із Яблунівки Черкаського повіту, Олександр (Олелько) Попович із Золотоніського повіту та Іван Шарий із Вереміївки Золотоніського повіту. Ось короткі відомості про них.
Петро Дяченко – учень старших класів Київської Кирило-Мефодіївської гімназії.
Валентин Дмитрович Отамановський – громадсько-політичний діяч, історик, краєзнавець, перекладач. Народився 14 лютого 1893 року в с. Яблунівка Черкаського повіту. Навчався в Києві у Політехнічному інституті, а потім на юридичному факультеті Університету св. Володимира. Один із засновників УЦР. В травні 1918 року виїхав до Відня. У 1920 році повернувся в Україну. Працював завідувачем Вінницької філії Всенародної бібліотеки України при ВУАН. У 1929 році заарештований у справі СВУ і засуджений на п’ятирічний термін. Після звільнення, у серпні 1936 року, оселився у Ленінграді, де викладав в університеті. З 1958 року проживав у Харкові. Викладав у медінституті. Помер у 1964 році.
Олександр (Олелько) Попович – студент Київського політехнічного інституту, один із організаторів Студентського куреня. Народився у 1896 році. Навчався у Золотоніській гімназії. Товаришував з Іваном Шарим. Активний учасник громадсько-політичного життя. У битві під Крутами потрапив у полон і, після жорстоких знущань, був страчений. Похований на Аскольдовій могилі.
Іван Ількович Шарий – студент Університету св. Володимира, активний член ”Студентської громади”, співробітник УЦР та уряду УНР. Народився 25 лютого 1894 року в с. Вереміївка Золотоніського повіту. Автор перших спогадів про Крутянську трагедію, опублікованих у квітні 1918 року. Після Першої світової війни вчителював у рідному селі. У 1920 – 1923 роках діяв у підпіллі. Був керівником одного із повстанських загонів Холодного Яру під іменем Іван Чорний. Пізніше перебрався до Києва, де займався науковою роботою. У 1929 році заарештований, а в лютому 1930 року розстріляний за антирадянську діяльність.
До цього списку слід додати нове ім’я. Воно стало відоме автору від вчителя історії Петропавлівської середньої школи Вікторії Олександрівни Бабич. Вивчаючи історію села, її колега – Світлана Петрівна Константинова, дізналася про родинну таємницю сім’ї Варвари Гриненко. Її дядько, рідний брат батька Андрія Демидовича Тригуба, загинув у бою під Крутами. За радянського часу про це не згадували, боялися за родину, адже всю сім’ю оголосили б ворогами народу. Тим більше, що рідний брат Варвари Микола був інженером-випробовувачем на Байконурі. Знайшлася і реліквія – фото героя, яке довгий час було схованим від лихого ока. На ньому Юхим Демидович Тригуб, який народився у 1898 році в с. Свинарка (нині Петропавлівка) в сім’ї казначея та збіднілої дворянки.
Крутянський бій називають інколи «українськими Фермопілами». Студентська молодь повторила подвиг 300 спартанців. Більшовицькі війська змушені були ще на два дні зупинитися, допоки лагодили зруйновану колію. А за цей час український уряд залишив Київ і відійшов на захід. Крути – це приклад патріотизму і самопожертви в ім’я України.
Микола Щербина

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *