У бою загинув весь батальйон і 150 службових собак

large_1Смілянська делегація з представників колишніх прикордонників щороку 28 травня приїздить до унікального пам’ятника, зведеного в селі Легедзине Тальнівського району, щоб уклонитися подвигу бійців у зелених кашкетах та їх вірним службовим собакам. Подібного пам’ятника немає в усій Україні.
…Котився жаркий липень сорок першого. Під шаленим натиском ворога Червона армія відступала на схід. Кровопролитні бої забирали у потойбічне життя тисячі червоноармійців. Чимало з них потрапило в полон. Серед відступаючих був і окремий батальйон прикордонного загону, яким командував майор Лопатін. Голодні, слабо озброєні, але мужні і відважні бійці у зелених кашкетах з потугами відбивалися від фашистів. Боєприпаси здобували вночі, нападаючи на ворожі частини. Разом з прикордонниками були їх службові собаки. Одного дня чотириногих друзів хотіли відпустити на всі чотири сторони, але жодна з тварин не залишила свого хазяїна. Біля села Легедзине батальйон прикривав відхід частин Червоної армії, що вирвались з оточення під Уманню. Сили були нерівними: проти нього фашистське командування кинуло ціле воєнне з’єднання з артилерією і танками. У критичну мить, коли ворожі автоматники пішли в чергову атаку, Лопатін сказав: «Йдемо в останній бій!» Півтисячі прикордонників, частина з яких мала поранення, кинулась у рукопашну назустріч до зубів озброєним окупантам. У ту ж мить, ніби смерч серед ясного неба, вперед вирвались, незважаючи на смертельний град куль, 150 службових собак. Обганяючи одна одну, вони з лютою ненавистю накинулися на ворога, рвучи і шматуючи тіла піхотинців. Крики, прокльони і стогін людей змішались з гарчанням і ричанням вівчарок, котрі знищували фашистську нечисть. Видовище було страшним. Перелякана гітлерівська піхота поспішно відступила до своїх позицій. Її наздоганяли прикордонники, уміло орудуючи штиками… Уцілілі ж вівчарки лягли біля своїх загиблих господарів і нікого до них не підпускали. Оговтавшись, фашисти, не вилізаючи з бронетехніки, знову пішли в атаку. Впритул розстрілювали вони знесилених прикордонників та собак, які залишились живими після попереднього бою. Цього разу нікому з воїнів не вдалося уникнути ворожої кулі. (Залишилася живою лише одна собака. Коли селяни лікували її, зняли ошийник. Завдяки йому довідались, що службові собаки були з Коломийського прикордонного загону).
Усіх полеглих на полі кривавого бою – прикордонників і собак – селяни поховали в одній могилі. Лише через 14 років змогли зібрати рештки тіл і перепоховати в братській могилі неподалік місцевої школи. 9 травня 2003 року там був установлений єдиний у світі пам’ятник батальйону прикордонників та їх вірним друзям – службовим вівчаркам.
Андрій ГЛУЩЕНКО

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *