Тодося Осьмачку ставили «після Шевченка за будь – кого іншого»

indexНа трасі Сміла – Умань, неподалік Ротмістрівки, є дороговказ: « Куцівка – 8 км, село, де народився письменник Тодось Осьмачка». Останнім часом помітно більше людей приїжджає сюди, зокрема, до пам’ятного знака, встановленого на місці хати, яка належала його батькам.
Знак встановили над ставом у мальовничому урочищі Заруда край села. У тій хаті Тодось Осьмачка з’явився на світ 120 років тому, тобто 16 травня 1895 року. Тут і проходять заходи, приурочені пам’яті шанованого земляка . Щорічно беруть у них участь поети й прозаїки з Києва, Черкас, Сміли, з інших регіонів нашої держави. Побували тут і представники далекого зарубіжжя.
« Його батько Степан Осьмачка був робітником у поміщика Терещенка, – розповідає сільський голова Ігор Волошин. – Самотужки освоїв ветеринарну справу. Із двох доньок і п’ятьох синів зміг вивчити лише Тодося. У сімнадцять років той закінчив гімназію і став писарем у Куцівській економії.
Після революції вчителював у сусідньому селі Ташлик. А потім учився в Київському інституті народної освіти. Почав писати вірші…».
Першу збірку «Круча»Тодось Осьмачка друкує 1922 року. Наступну – «Скитські вогні» – через чотири роки. Критики писали, що це гімн українському степові .Ще через чотири роки виходить збірка поезій «Клекіт».Тогочасний літературознавець Сергій Єфремов ставив автора «після Шевченка вище будь – кого іншого». Бо Тодось Осьмачка «підняв у поезії могутній і трагічний образ українського селянства, що було найбільшою рушійною силою революції, а потім стало найбільшою її жертвою».
У тридцятих роках, коли почалися сталінські репресії, не побачила світу його поема «Дума про Зінька Самгородського». Автора називають «бандитом» і « ворогом народу», а книжки вилучають і знищують. Уже відомий і шанований у літературних колах України та Європи Осьмачка спробував тоді перейти західний кордон. Його спіймали й відправили до Бутирки, Лук/янівської в’язниці, а пізніше – до Кирилівської психіатричної лікарні. Звідти Тодосю вдалося якимось чином втекти до рідної Куцівки.
« Моя теща, а його братова жінка розповідала, що Осьмачка ховався у копицях соломи, видавав себе за божевільного, – згадує чоловік племінниці Тодося Дмитро Щербатюк. – Приходив до них лише погрітися, поїсти й помитися. У будь – яку пору біля корита виливав на себе відро води. Міг нарубати дров чи води наносити і знову зникав. Ходив він у полотняних штанях, у солом’яному брилі та з торбою через плече .Нас малих чогось ним лякали,мовляв, тікайте, бо Осьмачка в торбу забере. Хоч від нього не почули злого слова».
Він не міг тоді збагнути , чому односельчани боялися його. Навіть у Ташлику ставились приязніше. Саме там Т.Осьмачка недовго викладав у школі українську мову й літературу : неквапливо заходив у клас, ставав перед дітьми і розповідав про Шевченка, Франка, Лесю Українку, Бориса Грінченка. Охоче цитував твори Косинки, Підмогильного, Сергія Єфремова. У 1942 році Тодось Осьмачка з’являється в окупованому Львові, де вперше читав уривки зі своєї філософської поеми «Поет».Завершував же її у таборі для переміщених осіб у Німеччині, звідки пізніше перебрався до США.
За океаном він видає повісті «Старший боярин», «План до двору», «Ротонда душогубців», якими відразу зачитується весь світ. У них автор змальовує репресії і голодомор на Україні. Останній твір Тодося – біографічний. У ньому він описує своє перебування в радянській тюрмі .Там його без їжі й води на кілька днів запирали в шафу, в якій можна було тільки стояти. Витягували, коли Тодось був уже непритомний.
Незважаючи на страждання від манії переслідування, Осьмачка перекладає Вайльда і Шекспіра, часто виступає перед українськими емігрантськими громадами. Поряд із цим , на жаль, нерідко потрапляв у «психологічні провалля», коли страх змушував підніматися серед ночі й полишати домівку друзів, де знаходив прихисток.
7 вересня 1962 року Тодось Осьмачка помирає: його розбив параліч. 67 – річного чоловіка поховали під Нью – Йорком на цвинтарі українських емігрантів. Лише в роки незалежності України в Куцівці на його честь перейменували вулицю Ленінградську, що веде до урочища Заруда. На будинку культури встановлено дошку з барельєфом митця – мученика, а в школі й бібліотеці створили музейні куточки.
Громада відремонтувала церкву( за радянських часів у ній зберігали хімічний непотріб), яку не раз відвідував поет.
На районному рівні встановили було символічну премію імені Тодося Осьмачки, проте вручити її вдалося лише один – однісінький раз.
Андрій Глущенко

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *