Сліпа доля : До річниці від початку вивезення українців на примусові роботи до Німеччини

indexУ січні 1942 року всіх сільських дівчат погрузили на машини і повезли у місто. Фашисти сміялись, вигукуючи: « Празнік, фройлен, метхен фест». Під звуки маршу дівчат висадили на пероні залізничного вокзалу, погрузили у вагони, і відправили в пекло…
Марія вперше їхала у потязі, так далеко від рідного села на зустріч своїй долі, притискаючи до грудей вузлик з домашнім запашним окрайцем висівкового хліба. Співала з новими подругами українських пісень, коли за віконцем пробігали назви рідних міст, на знайомих із уроків географії станціях співали «Катюшу».

Плакала, коли забирали дівчат в Кракові, Будапешті, Братиславі, Відні. Поїзд у вагонах для перевезення худоби віз рабинь до Германії…
Доля вигнала Марію на перон австрійського Зальцбурга. Знову грав марш, цвіли троянди. Повз стрій «руських рабинь» йшла поважна пані, перед якою услужливо дріботів маленькими ніжками товстий німець.
– Якого кольору у мене плаття? – німецькою питала фрау в полонених, переляканих дівчат.
– Червоного – відповіла Марія, коли та порівнялась з нею.
Пані щось проказала офіцерові, пішла далі, а той витираючи платком спітнілий лоб підійшов до Марії.
Вже через годину грузовик віз Марусю і ще двох дівчат із Білорусії і Росії до заміського маєтку фрау Марти.
Господиня займалась тим, що гадала на картах клієнтам про те, чи вернеться живим із війни син, чоловік чи батько. На всіх сеансах при ній стояла з лівого боку Марія, яку пані Марта вчила премудрості передбачення долі, за допомогою магії карт Таро.
Повну розповідь читайте у наступному номері газети “Сміла”
Сергій Мошенський.

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *