Про патріотизм, ЗОШ № 13 та інші важливі речі

«Невеличка школа, а як багато в ній тепла, доброти і щирості! Тут все перейняте духом українства, духом патріотизму!»
Такі думки грілися в мені, коли був присутній у ЗОШ № 13 на шкільній виховній годині з нагоди Міжнародного дня рідної мови.
Діти і вчителі, директор школи Казимир Раймондович Антоневич, завуч Лариса Миколаївна Третяк, інші педагогічні працівники – у вишиванках, з чемністю спілкуються між собою українською. І ось дійство розпочинає Гімн України. Поклавши десницю на серце вся школа виконує найголовніший пісенний твір держави… Потім були сценки, пов’язані з рідним словом, з Україною, і були вірші й пісні… А лейтмотив один: ми, українці – найкращі, і мова наша найкраща!..
І пригадалася мені поїздка до Польщі далекого 1998 року за ініціативи мойого друга – письменника Володимира Ткаченка. Завжди буду йому вдячний, що підбив мене на відвідини зарубіжжя. Досі порівнюю наші народи і наші країни за тим, що бачив і за тим, що чув.
У польському дитячому таборі ранок починається зі слів «єстем полак!», тобто «я поляк!» І це вже зобов’язує бути кращим: любити свою мову, землю, народ, дбати про своє. Чия мова найкраща для поляка? – Польська! Що означає слово німець по-польськи? – Німий! Бо не знає мови польської! (Слово «німець» ми запозичили у поляків). Звідси й повага один до одного.
Після розпаду Російської Імперії в 1917 році поляки здобули незалежність і взялися за очищення рідної мови. Почали з термінів, які в значній мірі були запозичені від німців: «дрель» замінили на «вертарка», «свердло» – на «вертелко» (від слова «вертіти»), «шайба» – на «коло» (за схожістю з геометричною фігурою), «радіатор» – на «хлодніца» (те, що охолоджує) і т.п. Все зрозуміло, бо відповідає своїм поняттям.
Ще давні греки казали: «Чия мова, того й влада». Хто дбає про державу, той починає з мови. Як це зробили євреї. У 1948 році проголосили незалежність і офіційною мовою обрали іврит. Говори якою хочеш дома чи на вулиці, чи де там іще. Але державна служба тобі не світить, якщо не знаєш державної мови, і роботу високооплачувану не матимеш. І взагалі, будеш неповноцінною людиною, якщо не знаєш івриту. І ніхто на них не нападає «защищать рускоязичноє населениє».
А в нас на телебаченні й радіо всі лепечуть лише російською, ніби нас московіти вже завоювали. А коли консультацію дає якийсь фахівець – лікар, юрист чи економіст – тоді звучить лише російська. Треба ж повчати нас хохлів, як правильно жити. Мова загарбника стає все більше вживаною. Два десятки років тому прийняли Конституцію, де стаття 10 говорить, що державною мовою України є українська мова. А високопосадовці чешуть мовою окупанта, і ніякого сорому.
Вже півроку шукаю через Інтернет для себе письменницьку чи редакторську роботу. А знаходжу «Мы ищем обладателя грамотного русского языка». Ще англійська потрібна. Українська – якщо й потрібна, то в парі з англійською. Набачив оголошення: в однім з Черкаських приватних підприємств, що має адресу на вулиці Смілянській, потрібний редактор-коректор. Телефоную, а мені відповідають російською. Питаю чи мере українського редактора візьмете на роботу? Нєт, кажуть, у нас только рускій язик…
І подумалося мені: якби всі українські школи проводили виховну роботу протягом часів незалежності так, як у цій невеличкій Смілянській школі під номером 13 (в інших не був, не хочу образити), ми не втратили б Криму, не мали б війни на Донбасі й було б з кого обирати керівників держави. Не ми просилися б у Європу, а вона до нас!
Анатолій Горбівненко

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.