Митці народжуються раз на століття. Ці слова по праву можна сказати про Зарембу Казимира Аполлоновича, якому доля визначила дуже важливу місію в житті – сіяти в душах дітей добре, вічне, мудре. Він – педагог, організатор, наставник. Нашому місту, мальовничій Смілі над Тясмином, випала велика честь. Адже з 1961 року він очолив Смілянську школу – інтернат № 2, яка розпочала своє існування. Саме в школі – інтернаті, колектив якої Казимир Аполлонович очолював майже 7 років, розкрився його талант як педагога – новатора, організатора, чуйного вихователя, здібного керівника. З його приходом школа з посередньою матеріально – технічною базою і строкатим учительським колективом перетворилася на справжню лабораторію передового педагогічного досвіду.

 За період його керівництва школа була однією з найкращих в області. Тут генерувалися передові ідеї, інновації, зароджувалися традиції шкільного життя. На базі інтернату проводились конференції, семінари, зустрічі з делегаціями різних країн світу. До школи, як до джерела знань, мудрості, зліталися дітлахи з усіх куточків Черкаської області. Адже було за честь навчатися саме в ній. Творчий колектив школи давав дітям ґрунтовні знання, виховував справжніми громадянами, людьми, наділеними високими моральними цінностями. Тому не дивно, що серед випускників школи  були  дипломати, викладачі вищих навчальних закладів, інженери, лікарі.

Казимир Заремба як і Василь Сухомлинський, Олександр Захаренко, наполегливо добивався того, щоб школа завжди глибоко вивчала індивідуальні особливості учнів, бо в кожного з них є «Божа іскра». Всім життям школи керувало самоврядування, самі діти: уроки, самопідготовка, збори, працювали  клуби – спортивний, мистецький, вихідного дня. Дорослі в цей час проводили педраду або заняття предметних комісій. Спільними зусиллями було обладнано музей ім. Т.Г.Шевченка, створено шкільний клуб краєзнавців, клуб інтернаціональної дружби. Школа утверджувалася як культурно – інтелектуальний центр  громади зі своїми ідеями виховання, традиціями та духом життя.  

Казимир Аполлонович займався не тільки вихованням дітей, а й піклувався про благоустрій інтернату, заклав яблуневий садок, який ще й досі дарує нам свій щедрий урожай; побудував теплицю та облаштував ділянки, на яких діти вирощували овочі.  Повсякденну роботу  директор  будував так, щоб вчасно побачити, підтримати цікаву думку, корисне починання.

Він придавав велику увагу творчому зростанню кожного освітянина. Спостерігаючи за роботою молодих вчителів він запровадив „Школу молодих педагогів”. Це була школа наставництва, де досвідчені вчителі ділилися своїм досвідом з молодими та допомагали їм своїми порадами.

Інтелігент в усьому, Казимир Аполлонович був особистістю, наділеною вогнем духу, в якому згорали всі марноти, а залишалася тільки істинна любов до життя, до праці та до людей. 

Його педагогічна спадщина – це не тільки золоті зерна мудрості, закладені в душі освітян, учнів, батьків, а ще й численні публікації в журналах, методичних посібниках, в газетах і виступах. 

Заслуги цієї великої людини високо оцінені державою. Він нагороджений орденом Леніна, орденом Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, медалями А.С.Макаренка, Н.К. Крупської, багатьма іншими відзнаками, йому присвоєно звання  «Заслужений вчитель України». Він обирався депутатом Черкаської обласної ради.

Говорять, що коли гаснуть зірки, їхнє світло іще довгий час можна бачити, а їхні ідеї, справи, вчинки, мудрі уроки залишаються у пам’яті оточуючих.

Новаторські  ідеї, традиції, закладені Казимиром Аполлоновичем, педагоги та учні Смілянської загальноосвітньої школи – інтернату І – ІІІ ступенів  свято бережуть та примножують. В шкільній музейній кімнаті є експозиція, яка розповідає про життя та педагогічну діяльність першого директора школи – інтернату. Щороку, в день народження педагога  відбувається зустріч трьох поколінь педагогів, учнів та випускників школи.

Директор школи Гончаренко Василь Антонович, продовжуючи традиції Казимира Аполлоновича, разом з педагогічним колективом  піклується про те, щоб кожен вихованець відчував себе в школі захищеним, любимим, потрібним, огорнутим родинним теплом та затишком. В школі створено всі умови для самореалізації та саморозвитку  кожної дитини, підготовки її до життя, виховання  громадянина – патріота.

Повсякденне шкільне життя ми тісно пов’язуємо з ідеями та діяльністю першого директора, звіряємо  з ним свої справи.

   Наше місто свято береже пам’ять про Казимира Аполлоновича. Ось вже протягом трьох років вручається премія міського голови,   міської організації профспілки, управління освіти, молоді та спорту імені К.А.Заремби. Лауреатами цієї премії вже стали кращі педагоги міста, які активно втілюють в життя ідеї  Казимира Аполлоновича. Це Жох Тетяна Володимирівна (керівник музею  Казимира Аполлоновича Заремби у ЗОШ № 10), Зуб Наталія Федорівна ( завідуюча ДНЗ № 19), Дзевульська Олена Олегівна ( директор ліцею імені Сенатора). Цю премію вручають освітянам  в день їх професійного свята – День працівника освіти і це є найвищою нагородою та оцінкою їх педагогічної майстерності та відданості своїй професії.

Тому світла пам’ять про нього буде довго жити у серцях тих, кого доля хоча б одного разу звела із цією великою людиною.

Олена Геннадіївна Шапіна,

заступник директора з виховної роботи

Смілянської  загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів