Дню Перемоги присвячується: «Крізь горнило війни»

t_1_122232571_46У невеличкому містечку Грац, що розташоване неподалік Відня, зустрів Перемогу гвардії капітан, командир артилерійського дивізіону Василь Ананійович Кузнецов, наш земляк, який після війни став мешкати у Смілі. Великий і тернистий шлях довелося йому пройти, щоб зі сльозами на очах зустріти цей день.

Війна почалася для молодого випускника Харківського артилерійського училища в 1942 році боями під Калугою, в лісах і болотах, коли зовсім не бачиш ворожих окопів. Потім двадцятирічний лейтенант від початку і до кінця пройшов усі страхіття Сталінградської битви. Саме там за хоробрість і відвагу в бою він отримав першу бойову нагороду – орден Червоного Прапора. Тоді лейтенант Кузнецов з групою артилеристів знищив багато ворожих танків і гармат, розгромив роту нацистських молодчиків і утримував позицію до приходу підкріплення.

В 1944 році Василь Ананійович очолював дивізіон, що наступав у складі військ 2-го Українського фронту. Брав участь у визволенні Черкащини, міст Ясси і Сату-Маре. В березні того ж року Василь Ананійович був удостоєний нагороди – ордена Вітчизняної війни II ступеня, а через кілька місяців нагороджений орденом Червоного Прапора. Визволяли бійці артдивізіону, яким командував В.А. Кузнецов, міста і села Угорщини. Одного разу вони атакували противника, який знаходився на висоті, що виднілася попереду. Нацисти поливали воїнів смертельним вогнем, але ті діяли сміливо і рішуче. Ворожим кулеметникам довелося відступати, залишаючи вбитих, поранених, зброю. 65 мадяр командир взяв у полон. Саме там за виявлений героїзм у жовтні 1944 року командуючий армією вручив Кузнецову орден Вітчизняної війни І ступеня. Про цей подвиг писалося у фронтовій газеті «До Перемоги».

А газета «Бойовий прапор» за 4 червня 1944 року розповіла бойовим побратимам про ще один героїчний подвиг артилериста. В жорстокім бою з нерівними силами противника, коли до висоти, де молодий командир корегував вогонь нашої артилерії, сунуло 9 фашистських «тигрів» і залишалося всього 30 метрів, він згадав, як воював під Сталінградом, і вирішив взяти вогонь на себе. Артилеристи виконали наказ героя-офіцера. Смерч вогню перепинив шлях «тиграм». Три з них було підбито, решта повернула назад. І не було меж радості, коли в телефонній трубці почувся бадьорий голос Кузнецова: «Чудово стріляли, орли! Я живий. Слухай мій наказ…»

Після того були й інші бої та нагороди. Серед них – орден Богдана Хмельницького III ступеня. Були й поранення, контузії, та все ж молодий командир завжди ставав у стрій, щоб захищати свою Батьківщину, щоб наблизити довгожданий День Перемоги своєю відвагою і хоробрістю і зустріти його зі сльозами радості на очах.

Світлана ВОВК, 8-14 травня 1998 р.

книга «Пам’ять смутку і радості. Сміляни у Другій світовій війні»

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *