Про війта й бургомістра…

Цього року наше місто святкує видатну подію – 240 років тому Смілі було надано право на місцеве самоврядування, відоме в історії як Магдебурзьке право. Цій події присвячено низку цікавих та пізнавальних заходів – історичні вікторини, конкурси, конференції, участь у яких беруть школярі усіх навчальних закладів міста.

Виступити на IV міській краєзнавчій учнівській конференції прийшли до спеціалізованої школи №5 вихованці з восьми шкіл. Поле досліджень для кожної учнівської групи та їх наставників – учителів історії було узагальнено темою «Сміла і Магдебурзьке право – 240 років». Учасники висвітлили різні аспекти Магдебурзького права та його історичну роль у житті Сміли. Дослідники зі школи №15 розповіли про перші українські міста, яким надали  Магдебурзьке право та особливості його становлення. Зі структурою цього права?ознайомили школярі школи-колегіуму №3. Тему судової структури та її особливостей розкрили одразу дві учнівські групи зі шкіл №4 та №6. Серед цікавих фактів було порівняння старої та нинішньої структури місцевого самоврядування, які, як виявилось, не надто відрізняються одна від одної, хіба що війт з часом став називатися міським головою, а його помічники-бурмістри стали заступниками міського голови.

Від юної дослідниці з одинадцятої школи присутні дізналися про роль Магдебурзького права в історії українсь?ого державотворення. Інші виступи були присвячені ролі права на місцеве самоврядування саме у Смілі. Юні історики з гімназії імені В.Сенатора та школи №1 поділилися дослідженнями  щодо впливу Магдебурзького права на Смілу та привілеями, які набуло наше місто з його отриманням.

Незвичайний виступ підготувала учениця школи №12. До уваги присутніх було представлено історичний фільм про Смілу та її розвиток до і після надання Магдебурзького права.

Оцінювати історичні виступи прийшли гості учнівської конференції, серед яких – представники міської влади, освітньої сфери та міського краєзнавчого музею.

Найкращими виступами було визначено доповіді учнівських груп зі шкіл №1, 4, 12 та гімназії. Усі матеріали конференції будуть опубліковані в збірнику наукових праць, який надрукують у травні.

Таїсія СОБОЛЬ


Підкорили Одесу

Ось вже сім разів поcпіль клуб сюжетного й східного танцю «Соната» підкорює вершину «ПІРАМІДИ» – фестивалю східного танцю й виборює Кубок світу-2013. Змагання проходили в Одесі три дні. Щодня було два відділення змагань на двох майданчиках через величезну кількість учасників. Клуб «Соната» підкорив серця журі й глядачів. І в підсумку – бронзова медаль


Нею варто гордитися

image001

Летять роки, так стрімко летять…

А як хочеться повернутися назад, туди, в юність. Неначе вчора, в 1967 році, вона, юна, молода, перспективна вчителька  Валентина Романівна Григор’євих переступила поріг школи-інтернату. Попереду – незвідане майбутнє, самовідданна праця, а поряд – коханий чоловік Віктор Васильович.

У народі кажуть, що жінка створена для кохання, а ця жінка народжена для праці, для материнської любові та справжнього щастя.


Моя майбутня професія

Під такою назвою відбувся відкритий профорієнтаційний захід у Центрі підготовки та перепідготовки робітничих кадрів. Таких навчальних закладів як ЦППРК у Черкаській області двадцять один. Смілянський – один з найбільших. Він має два напрямки підготовки робітничих кадрів. На дні відкритих дверей свої професії  представили майбутні кухарі-кондитери, будівельники, верстатники, слюсарі з ремонту автомобілів, газоелектрозварники та інші. Учнівська молодь продемонструвала неабияку професійну майстерність, показали гідний рівень знань та практичних навичок.  Заступник директора Світлана Ковтун зазначила, що професії, якими оволодівають у стінах їх закладу, приносять живі гроші. Випускники ЦППРК завжди зможуть знайти роботу, вони значно краще працевлаштовуються, ніж випускники університетів, і мають непогану заробітну плату.  Профорієнтаційний захід привернув увагу випускників шкіл, їх батьків, представників загальноосвітніх закладів.  Присутні отримали вичерпну інформацію про діяльність ЦППРК, правила прийому, переваги навчання, матеріально-технічну базу, умови життя та побуту учнів. Окрім цього колектив закладу підготував для гостей концерт та виставку. Тож кожен мав нагоду побачити, як тут організоване дозвілля, спортивне та культурне життя молоді.

Наш кор.


Свято танцю «Надії»

Традиційно у квітні перед громадою міста і шанувальниками звітував народний аматорський колектив бального танцю «Надія». Він перший у Смілі впродовж сорока двох років гідно представляє його величність танець на сцені. Нині у нього два керівники. Марія Смутко – його засновник, натхненник та її донька Наталія Мірошниченко, яка продовжує сімейну справу і плекає нове покоління ансамблю.


«Ажур»: все буде «в шоколаді»

Випускникам час перейматися своїм майбутнім. Зрозуміло, що більшість продовжать навчання, адже у гімназистів найвищий у місті рівень вступів до вищих навчальних закладів. Але дізнатися, які спеціальності потрібні місту, на яких підприємствах є вакансії, допомагає Центр зайнятості населення. Його працівники організували для учнів 11-Б класу екскурсію на завод «Ажур» – одне з найсучасніших підприємств України з виробництва морозива.


Будували, думаючи про майбутнє

Після звільнення Смілянщини від фашистських загарбників відразу розпочалась відбудова зруйнованих під час війни промислових підприємств і об’єктів соціального забезпечення міста. Спеціалізованих будівельних організацій не було, тому всі роботи велися силами підприємств, що поверталися з евакуації, та населенням міста методом народної будови. В роботах по відновленню зруйнованого брали участь і військовополонені, що дислокувались у місті. Так, військовополоненими були збудовані житлові будинки парної сторони по вул. Леніна від вул. Свердлова до хлібозаводу та по вул. Б.Хмельницького. Військовополонені залучались також до відбудови промислових підприємств. Темпи робіт були невисокими через відсутність будь-якої механізації. Впливав також і брак необхідних будівельних матеріалів та кваліфікованих робітничих кадрів.

Перші будівельні організації в місті з’явилися на початку 50-х років. Це були будівельні управління №8 (перейменоване в БУ-141, а потім БМП-527) і №10 «Одестрансбуду».
Ці будівельні організації вели на станції ім. Тараса Шевченка будівництво Південного залізничного вокзалу, ТЕЦ та житлових будинків по вул. Жовтневій. Будівельне управління №10 споруджувало греблю і міст через Тясмин. Їх було здано в експлуатацію 1957 року.

У 1954 році було створено Черкаську область, що дало поштовх подальшому розвитку будівельної галузі. Перша будівельна дільниця №6 Черкаського облбудтресту була створена в 1956 році, її першим начальником був П.Е. Лапанов, а потім П.М. Мохір. БУ-6 вело роботи з будівництва молочного і м’ясного павільйонів на центральному ринку, адмінспоруд Кам’янського і Златопільського райкомів КПУ, школи в с.Білозір’ї, школи-інтернату в Шполі, житлових будинків по вул. Чапаєва та вул. Леніна, тунельних сушил Костянтинівського цегельного заводу.

Першим, у 1957 році, було здано в експлуатацію 2-поверховий житловий будинок по вул. Чапаєва, потім, в 1959 році, будинки №18 та №16 по вул. Леніна. В 1960-му – будинок по вул. Свердлова, 67, а в 1961 – по вул. Щорса, 6. В 1960 році було розпочато будівництво школи №6 і здано в експлуатацію в 1962-му.
Місто потребувало централізованого водопостачання. Тому в 1960 році було розпочато будівництво об’єктів міського водогону в Білозір’ї.
В 1956 році в Смілі розпочало діяльність будівельне управління №23 тресту №2, яке вело будівництво ливарного і емальцеху машинобудівного заводу та 2-поверхових житлових будинків для заводчан по вул. Леніна. На сьогоднішній день ці житлові будинки і школи мають, на жаль, не зовсім привабливий вигляд. Але дуже добре пам’ятаю ту велику радість новоселів, як до пізньої ночі у вікнах світилося і стояв радісний гамір.

В кінці 1957 року БМУ-23 було переведено в Черкаси, а в Смілі залишилась будівельна дільниця. У 1958 році на базі цієї дільниці було створено будівельно-монтажне управління №24, першим начальником призначено М.Ф. Пивоварова. БМУ-24 продовжувало роботи на будівництві ливарного цеху на машбудзаводі і розпочало спорудження котельно-заварювального цеху. З 1957 року новостворена будівельна дільниця №1 (начальником її був П.М. Ясинський) тресту «Цукробуд» вела роботи з будівництва ТЕЦ та інших об’єктів на Смілянському цукрокомбінаті.

Іван КОДОЛА,
ветеран праці

(Далі буде)


Фізкультуру – в маси!

До 90-річчя фізкультурно-спортивного руху у Смілі

Одна з яскравих сторінок в історії нашого міста пов’язана з з розвитком фізкультурно-спортивного руху. 90 років тому, 23 квітня 1923 року в залізничному клубі станції Бобринська відбувся перший виступ членів фізкультурного гуртка.


Ювілей теплоелектроцентралі – 60 років

Єдині в Україні

Смілянська теплоелектроцентраль запрацювала 31 березня 1953 року, після сімдесятидвогодинного комплексного випробування обладнання. Свою історію вона розпочала із Смілянського електромеханічного заводу, а нині є структурним підрозділом товариства з обмеженою відповідальністю «Смілаенергопромтранс». Біля джерел створення стояли Євгеній Львович Тхоржевський, Віктор Іванович Зайченко, Яків Костянтинович Кумсков.
За 60 років теплоелектроцентраль пережила підйоми і падіння, зазнала декілька трансформацій і, переходячи з рук в руки, сповна відчула непрості моменти приватизації. Змінювалися власники, теплоелектроцентраль працювала на різному обладнанні та різних видах палива – вугіллі, мазуті, природному газі. Зараз підприємство переживає фактично своє друге відродження.

– Проводиться комплексна модернізація обладнання, – розповідає технічний директор ТОВ «Смілаенергопромтранс» Володимир Пилипів. – Практично закінчена перша черга монореалізації – введення в роботу когенераційної установки. У чому суть? У 2010 році ми отримали ліцензію на роботу по так званому «зеленому тарифу» – виробництво електроенергії за нерегульованим тарифом, реалізували цей проект і зараз практично єдині в Україні працюємо за цим тарифом. Робота теплоелектроцентралі за «зеленим тарифом» дозволила зекономити міському бюджету впродовж минулого опалювального сезону 2,5 млн. гривень.
Нині підприємство динамічно розвивається. Тут проходить друга черга модернізації. У найближчих планах ввести в роботу турбогенератор потужністю шість мегават, що дозволить ТЕЦ безперервно працювати весь рік, а не лише в зимовий період.

– Одним із показників успішної і стабільної роботи є рівень заробітної плати працівників. За останні два-три роки вона збільшилася більш ніж удвічі. Якщо ще два роки тому середня заробітна плата на підприємстві становила 1300 гривень, то зараз – більше трьох тисяч на одного працюючого. Це значний крок уперед, – розповідає генеральний директор ТОВ «Смілаенергопромтранс» Микола Куценко. – Важливо також, що всі виплати здійснюються прозоро. Понад 250 тисяч гривень на місяць складають відрахування в місцевий бюджет і пенсійний фонд. Підприємство працює успішно, відсутні скарги на якість. Сподіваємося, що будемо й надалі працювати так, щоб споживачі наших послуг були задоволені.

Відновлення виробництва електричної енергії стало економічно вигідним і відкрило нові можливості не лише для колективу теплоелектроцентралі, а й, безперечно, приносить користь місту.

Виробництво електроенергії за нерегульованим тарифом – це не лише додаткові надходження для підприємства, а й економія бюджету міста. Адже тепло­енергія, яка береться з ТЕЦ на бюджетні заклади, набагато дешевша, ніж та, що виробляється з газу, – говорить перший заступник міського голови Михайло Коваленко. – За це велика подяка колективу, який сьогодні своєю працею робить справу дуже потрібну нашому місту.

Колектив ТЕЦ «Смілаенергопромтранс» працює професійно і злагоджено, щоб безперебійно та якісно забезпечити теплом своїх споживачів. Специфіка роботи вимагає від працівників особливої зібраності та вміння стояти пліч-о-пліч. Тут із вдячністю говорять про ветеранів і задоволені роботою їх молодої зміни. Із часу створення ТЕЦ і донині тут працюють заступник начальника ТЕЦ Віктор Іванович Зайченко, слюсар Борис Ілліч Швець, слюсар Олександр Дмитрович Сторчак. У колектив влилося також багато молодих людей, які переймають досвід ветеранів. Такий міцний сплав дає свої позитивні результати.

Розпочинаючи сьоме десятиліття своєї історії, колектив теплоелектроцентралі сподівається виправдати довір’я смілян, взявши на себе зобов’язання та соціальну відповідальність за подачу тепла та виробництво електроенергії.

Юлія ХАРЧЕНКО

Шлях розвитку і становлення

31 березня 1953 року, після 72-годинного комплексного випробування обладнання, запрацювала Смілянська ТЕЦ. Цього року підприємство відзначає своє 60-ліття.

Історія ТЕЦ невіддільна від історії Смілянського електромеханічного заводу. Заснований 1876 року з «легкої руки» графів Бобринських як Головні ремонтні майстерні, які тоді призначалися для ремонту 10 паровозів і 20 вагонів на місяць, з плином років і десятиліть завод перетворився на потужне підприємство, одне з провідних у колишньому Радянському Союзі з ремонту і відновлення рухомого складу залізниць. Паровозовагоноремонтний завод був відомий далеко за межами Сміли. Збільшення виробничих потужностей, розширення виробничих площ та спорудження нових цехів вимагало великої кількості електроенергії. Тому в 1937 році приймається рішення збудувати теплоелектроцентраль.

Однак втілити задумане завадила Велика Вітчизняна віна. Будівництво ТЕЦ законсервували. І лише після визволення Сміли від фашистських загарбників будівництво відновилося.

У 1950 році активно велися будівельні роботи на головному корпусі: збудовано градирню, здано в експлуатацію паливоподачу, встановлено сторожову будку і обладнано огорожу.

У промислову експлуатацію обладнання ТЕЦ було прийнято 31 березня 1953 року після 72-годинного комплексного опробовування. Запрацювали парові котли ШІХАУ (Німеччина) системи «Бобкок-Вількокс» морського типу з поверхнею нагрівання 400 кв.м, продуктивністю 25 тонн пари за годину робочим тиском 32 кг/кв. см і температурою 425 градусів, турбогенератори фірми АЕГ (Німеччина) №№ 1, 2 потужністю 1,6 та № 3 – 2,2 МВт. Тоді тільки за квітень було вироблено 816,3 тис. квт-год.
Першим начальником ТЕЦ був Микола Іванович Данилов, головним енергетиком – Катерина Федорівна Шибанова. А першим начальником турбінного цеху – Іван Іванович Чабан, який керував демонтажем обладнання в Кенігсбергу, його доставкою та встановленням на ТЕЦ. ТЕЦ стала одним з основних підрозділів ПРЗ (згодом СЕМРЗ), її називали серцем підприємства, тому що вона забезпечувала усі цехи електричною та тепловою енергією. Виробництво розвивалося, підвищувалася його ефективність, продуктивність праці, вводилися нові енергетичні потужності, ГРЕС.

У 60-і роки відбулася докорінна реконструкція і реорганізація заводського виробництва: підприємство перейшло на ремонт електричних машин тепловозів, постійно освоювався ремонт нових видів і типів електромашин, використовувалися новітні на той час технології. Зрозуміло, що все це вимагало додаткових затрат електроенергії.
Тож на початку 70-х років розпочалися підготовчі роботи до реконструкції ТЕЦ. Уже у 1972 році споруджено приміщення хімічного очищення води, приготування вапняного розчину і зберігання солі, почалося будівництво мазутового господарства. Через рік один з котлів «Бобкок-Вількокс» був демонтований і замінений більш економним водонагрівальним котлом КВГМ-20. Для забезпечення споживачів теплом реконструювали мережеву насосну, де замість застарілих насосів встановили нові, потужніші, а також нові бойлери. У 1975 році добудовано приміщення котельні і встановлено два котли ДКВР-10-39-44 для одержання технологічної пари. Потім були демонтовані й інші старі котли і на їх місці встановлені сучасні.

Подальша реконструкція тепломережі дала змогу забезпечити населення гарячою водою і теплом. Усі роботи здійснювалися без зупинки виробництва.

У реконструкції ТЕЦ активну участь узяли В.І. Зайченко, П.Р. Чумак, М.В. Пустовий, Б.І. Швець.

Теплоелектроцентраль набувала нових функцій – забезпечувала теплом і гарячою водою усі підприємства залізничного вузла, державного житлового фонду, дошкільних і навчальних закладів. Переведення котлів на опалювання мазутом поліпшило умови праці обслуговуючого персоналу, поліпшилася робота обладнання.
У 1982-1983 рр. ведеться проектування і прокладання, спільно з підприємствами залізничного вузла, теплових магістралей в районі вулиць Б.Хмельницького, Жовтневої (до дитячого садка), бойлерної №3 тощо. І до початку опалювального сезону 1983 року тепло одержали житловий фонд, школи, дошкільні заклади, лікарні залізничного вузла. Погашено 32 автономні котельні, ліквідовано пічне опалення у 22-х двоповерхових будинках по вул. Б.Хмельницького.

Пам’ятними в історії ТЕЦ стали 1994-1995 роки. Саме тоді було прийнято рішення перевести котли на опалення природним газом. І вже весною 1995-го методом народного будівництва розпочалися будівельно-монтажні роботи на двох нитках газопроводу протяжністю 2,7 км і ГРП на території ТЕЦ та пуско-налагоджувальні роботи, а також перенавчання персоналу. Бригадами монтажників керували О.І. Чоста та О.П. Балюбах.
25 грудня 1995 року водогрійний котел розтопили газом. Переведення на газ збільшило ККД котлів, поліпшило умови праці персоналу, підвищило надійність роботи обладнання і значно оздоровило екологічну обстановку в місті. Окупність усіх затрат – один опалювальний сезон.

А час диктував свої закони…


Програма травневих заходів

1 травня

  • 12.00 – Урочисте відкриття паркового сезону «Травень єднає всіх» (Парк культури та відпочинку)

Заходи присвячені 68-й річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 

7 – 8 травня– Мітинги та покладання квітів біля братських могил, обелісків, військових поховань.

8 травня

  • 12.00 – мітинг біля Обеліску Слави. (Район Т. Шевченка) Святкова хода від Обеліску Слави до БК ім. Т. Шевченка
  • 13.00 – Святковий концерт присвячений Великій Перемозі  (БК Т. Шевченка)