Історичні події в архівних документах

Магдебурзьке право дало значний розвиток становленню місцевої демократії, самоврядування, утвердженню демократичних традицій і правової культури, створенню сприятливих умов для розвитку промисловості, торгівлі, введенню в міське життя чітких правових норм. Цей крок став прогресивним явищем нашої історії, одним із важливих чинників наближення міської громади до європейської цивілізації. Теорія вільної громади базувалася на ідеях природного права. Вона виходила з того, що права територіальної громади (звичайно, територіальної громади «природної» адміністративно-територіальної одиниці) самостійно вирішувати свої справи має такий самий природний та невідчужуваний характер, як і права та свободи людини.
Територіальна громада визнавалася незалежною від держави органічною корпорацією, що склалася природним шляхом, відповідно й її право на місцеве самоврядування виводиться з природи територіальної громади. Таким чином, місцеве самоврядування розглядалося як автономна у відношенні до державної влади публічна влада територіальної громади.
В час, коли місто святкує свій день народження, слід згадати, що 11 березня 1773 року містечку Сміла було надано магдебурзьке право, яке стало правовою основою місцевого самоврядування та юридично закріпило права і свободи громадян. Власник міг затверджувати акти і листи печаткою із використанням своєї монограми.
Місцеве самоврядування в Україні має давню історію. Управління в українських містах та регіонах традиційно базувалося на використанні різних історичних форм місцевого самоврядування (вічового права, магдебурзького права, козацького самоврядування, земства тощо), що відповідало загальним тенденціям розвитку європейської цивілізації.
Наприкінці ХVІ століття магдебурзьке право поширюється Південною Київщиною. Першим містом став Чигирин, він отримав його у 1592 році, Канів – у 1600 році.
З історичних джерел відомо, що король польський Станіслав Август Понятовський надав Смілі Привілей на магдебурзьке право на прохання власників Смілянщини князів Любомирських. Звичайно, Сміла була віднесена до категорії міст з неповним німецьким правом, так званих ратушних міст, на відміну від міст з повним магдебурзьким правом, до яких в Україні належали лише Київ, Кам’янець та Львів.
У Привілеї польського короля Станіслава Августа для міста Сміли (1773), зокрема, йдеться: «Повідомляємо, що містечко Сміла, спадщина магнатів Любомирських, київських воєвод, яке в давні часи засноване поважними й розумними людьми, залюднене для підтримання доброго порядку, до цього часу залишається без привілею міського права, тому визнавши Магдебурзьке право за річ слушну і потрібну та всілякі інші свободи і привілеї, які з нього випливають, на вічні часи надаємо».
Міське самоврядування, згідно з артикулами магдебурзького права, складалося з: війта, або міського голови; бурмистра, або поліцмейстера, він же адміністратор-фінансист; райці або судді; лавників або писаря. Проте в українських містах цього розподілу функцій не додержувались.
Статус міського самоврядування поліпшував добробут міста. Тричі на рік у місті відбувалися ярмарки. Вони приносили місту значний прибуток, левова частка якого осідала на рахунках князя Любомирського.
Виснажену гайдамацькими бунтами Правобережну Україну в 1787 році Ксаверій Любомирський, останній спадкоємець смілянських земель, продає князеві Григорію Потьомкіну. Потьомкін не мав прямих спадкоємців, тому його маєтки дісталися племінникам Самойловим: Кам’янка – Катерині, Сміла – графу Олександру.
На той час (1793-1794 роки) Сміла – центр однойменного повіту, а потім містечко Черкаського повіту. Олександр Миколайович Самойлов володіє Смілою за правом спадщини з 1793 року. Згодом, через борги, в 1838 році ключ від смілянських володінь переходить до Софії Олександрівни Самойлової, в шлюбі Бобринської (1799-1866), фрейліни імператриці Марії Федорівни. Історики, що досліджували господарювання Бобринських на Смілянщині, одноголосно підтверджували факт прогресу і розвитку регіону, про що свідчить заснування цукропереробної галузі; в 1876 році через місто пройшла залізниця, відкрито станцію Бобринська. В цей час в Смілі працювало 9 заводів і фабрик.
Державний устрій здійснювали мировий суд, канцелярія судового допиту, земельна управа. Релігійна громада міста мала 4 православні церкви, католицький костел, каплицю розкольників, синагогу, 2 єврейських молитовних будинки. Медичні послуги надавали аптеки та лікарня на 25 ліжок, приміщення якої збереглося до наших часів. Розвиток промисловості потребував кваліфікованих кадрів, тому починаючи з 1882 року в місті відкриваються церковно-приходські школи, при рафінадному заводі – двокласне приватне технічне училище. Технічні класи давали його вихованцям «низшее техническое образование», що дозволяло його випускникам працювати техніками на цукроварнях. Це був перший в країні навчальний заклад для підготовки техніків-хіміків і майстрів цукрового виробництва. Започатковані традиції в підготовці спеціалістів для харчових виробництв до сьогоднішнього дня підтримує технікум харчових технологій. У вересні 1908 року в місті була відкрита чоловіча гімназія, а в 1910 – жіноча, приміщення яких збереглися до наших днів і є прикрасою міста.
Вже на початку ХХ століття Сміла налічувала близько 20 тисяч жителів і їх кількість постійно зростала за рахунок розвитку промисловості, транспорту, зв’язку, що потребувало все нових і нових робочих рук.
У цей період було прокладено майже 400 верст телефонних ліній, що з’єднували всі контори, маєтки, лікарні, навчальні заклади.

Ольга Кам’янська,
начальник архівного відділу

(Далі буде)

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *