Біжить мій вік, як вода по камінню, біжить, і немає йому вороття. А ті камені колючі та гострі, такі, що як зачеплять за душу, то надовго залишається шрам. Скільки тих рубців щемить на нещасному журналістському серці! Здається, і не злічити їх, що з’явилися за чотири десятиліття.

Адже за цей період у суспільстві відбулося кілька перебудов і кожна приносила певні клопоти для преси, бо як гласив тоді модний вислів: газета не тільки пропагандист і агітатор, але і ко­лективний організатор. Тому журналісти першими «впрягалися в ярмо», щоб тягти того перебудовного «воза» і першими повідомля­ти про події в країні, світі, як облаштовуємо життя в регіоні.

Гадаю, що з вершини прожитих років слід розповісти про ро­мантику і складність, творчу суть і своєрідність праці газетярів, їхні будні, сповнені несподіванок і тривог. А головне, варто ска­зати про керівників редакційних колективів, адже від їх уміння, досвіду, навіть характеру залежали загальний рівень газети, її об­личчя, зміст, нарешті доля багатьох людей.

Хочеться показати на прикладах, як, впливаючи на громад­ську думку, на практиці проявлялися принциповість, ерудиція, пристрасть, моральна чистота журналіста, тобто все те, що ста­новить високе покликання.