З весною, ген, за літа берегами.
Ми ті листи читаємо ногами,
Серцями не вчуваючи вини.
По сторінках байдужливо бредем…
А в них же – стільки цвіту-перецвіту!
У них життя буяло на півсвіту,
І вигравало сонце молоде!
Де ще про це написано?
Ніде!
* * *
Хоч мав би вже померти, а живу,
Не маю сили навіть постаріти,
Коли є Жінка, що затьмарить квіти
І навіть сонце скотить у траву…
Лиш поведе веселкою брови –
І білий світ полащиться, мов песик:
Пливи по Щастю – радісний Телесик,
Тобі Господь наказує: «Живи!»…
Хай смерть з півсотні років перетерпить,
При цій красі не маю сил померти!
Анатолій Горбівненко
ГАЗЕТА “СМІЛА” 23 жовтня
Залишити відповідь