Вулиця Дзержинського (Варшавська + Руська + Олексіївська)

вулицями рідного міста

Вулиця Дзержинського – одна з небагатьох у нашому місті, що останнім часом активно змінює свій вигляд. Носить ім’я революціонера, за походженням польського дворянина, засновника державно-політичного карного органу для боротьби з контрреволюцією і саботажем Всеросійської надзвичайної комісії. Залізний Фелікс – один з організаторів «червоного терору».

Наприкінці 19 століття вулиця Дзержинського складалася з трьох вуличок: Варшавської, Руської та Олексіївської.

Варшавська пролягала повз базарну площу. У козацьких літописах є згадки про смілянські ярмарки, які влаштовувалися у дні річних або храмових свят, а тричі на тиждень – базари. В містечко привозилося товару на 15 тисяч карбованців. Смілянські базари відвідували до 1000 селян і до півтисячі дворян, духовенства, купців і торговців. Головними предметами торгівлі були бакалійні товари, зерно, мед, борошно, полотно, гончарні вироби, залізні товари тощо. На великі ярмарки прибували і запорізькі козаки з в’яленою рибою, сіллю, ікрою, кіньми.

Наприкінці 19 – початку 20 ст. на Варшавській велася досить жвава торгівля, тут розташовувалися номери для приїжджих у будинку Юдицького, готель «Італія» Лемберського і номери «Гранд-готелю» у будинку Хаїма Моргуліна. Багато було і ренськових погребів з крамницями для зберігання і продажу вин купців Юдицького, Банова, Моргуліна та інших.

Приблизно на місці сучасної аптеки був аптекарський склад і тютюновий магазин. На місці 9-поверхівки – приватні будинки Сухарки і Пашковського. А на місці «Фори» знаходився власний будинок ювеліра і годинникових справ майстра Гольберха та магазин Оксамитова у будівлі Лемберського.

У повоєнні роки на місці «черепашки» знаходилася спортивна школа. На місці 9-поверхівки (з двору) була дитяча поліклініка з лабораторією і фруктовим садом, а поруч – великий книжковий магазин, який, крім літератури, карт і посібників, забезпечував смілянських учнів підручниками. Хлопцям старшого шкільного віку, що допомагали розвантажувати товар, надавалася пільга – позачергово купувати підручники.

Старожили пригадують крихітну автостанцію на місці «Фори», пізніше вона отримала нове приміщення навпроти. Замість скверика з пам’ятними знаками була парковка для сільських автолавок. Магазин «АТБ» побудували на місці кафе «Хвиля». Кінотеатр звели до 50-ї річниці Жовтневої революції, а до цього тут торгували гасом для ламп і керогазів, адже природного газу на той час у Смілі не було.

На малюнку смілянського художника Михайла Мілянчука бачимо фрагмент вулиці Дзержинського, якою вона була до 80 років минулого століття.

Останні десятиліття активно змінюють вигляд вулиці. На початку 1990-х було зведено 9-поверховий житловий будинок з банківським комплексом. 2006 року на прибазарній площі почалося зведення хайтек-будівель «Арсенал» і «Плаза», а минулого року тут «виріс» торговий комплекс «Фора». Справжньою окрасою вулиці стала піцерія у формі капелюха часів Наполеона.

На перехресті з Львівською (тепер Леніна) починалася вулиця Руська, назву отримала від переселенців із Росії. У 1840 році граф Бобринський переселяє у Смілу жителів Харківської, Тульської, Орловської, Смоленської та Могилівської губерній, щоб забезпечити свої заводи робітничими кадрами. Про переселення свідчать назви вулиць: Руська, Симбірська, Харківська, район Орел.

З Руською вулицею пов’язана ще давніша історія. Наприкінці 18 ст. тодішній власник містечка князь Любомирський дозволив розкольникам пилипонам за умовну плату – 827 карбованців асигнаціями – поселитися на його землях, прилеглих до Сміли. Поселенці облаштувались у Гречківці і частково в самому містечку. Вони й збудували старообрядницьку капличку десь посередині Руської вулиці. Як правило, такі культові споруди мали вигляд зрубу з тесаних колод.

Наступний власник містечка, граф Самойлов, який звик жити, перевищуючи статки, накинув оком на трудящу та заможну, але закриту спільноту. Щоб знайти нове джерело прибутків, під час чергової ревізії (перепису населення) він здійснив спробу закріпачити вільних старообрядців. Судова тяганина тривала довго, але старовіри таки виграли справу  й залишилися вільними.

У середині 19 століття місто докорінно змінює свій вигляд: замість хаотично розкиданих бараків часів графа Самолова до цукроварень та економій графів Бобринських пролягли рівні широкі вулиці. Почалося спорудження цегляних будинків. Територія містечка збільшилася за рахунок робітничих поселень. На кінець 19 ст. у Смілі проживало 15 тисяч осіб, на станції Бобринській і при заводському селищі – ще 2,5 тисячі.

Згідно з картою Дороганевського на той час у місті було 47 вулиць, 4 бульвари і 7 провулків. 1911 року дороги вимощено бруківкою, залишки якої можна побачити під зруйнованим асфальтом майже на всіх центральних вулицях міста.

На Руській, крім каплички, розташовувалися ліворуч квартира приватного повіреного Барановського і мирового посередника у будинку Цуканова. Обидві споруди збереглися!

Частина вулиці Дзержинського після перехрестя з вулицею Косіора називалася Олексіївською. У дворянських родинах часто дітям давали імена предків. Так, в родині Бобринських майже у кожному поколінні були Олексії: перший граф Бобринський Олексій Григорович – син імператриці Катерини ІІ та графа Орлова, у наступному поколінні – Олексій Олексійович, засновник «смілянської гілки роду», й, нарешті, у третьому поколінні – Олексій Олександрович, відомий археолог, дослідник курганів навколо Сміли, саме він дослідив і видав у Смілі родовід графів Бобринських.

На Олексіївській зберігся будинок поліцейського чиновника, далі йшли приватні садиби, «спальний район».

Досліджуймо історію Сміли разом!

 Валерія Прядко,

Діана Морозова,

Дарія Маслюк,

гімназистки, учасниці

краєзнавчого проекту

[nggallery id=44].

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.