Майор-афганець Віктор Богач: «Головна думка – доїхати без людських втрат»

Кажуть, думки матеріальні. Майор Віктор Богач з Афганістану повернувся живим, хоча ледь не загинув, коли поряд розірвався снаряд. При ньому, коли супроводжував колони, теж ніхто не загинув, хоча часто смерть була зовсім поряд. Часом, говорить він, просто щастило. В Афганістан офіцер потрапив уже досвідченим військовослужбовцем, на той час прослужив більше двадцяти років.

Народився Віктор Богач  у сім’ї робітника, але з братом стали військовослужбовцями. Закінчив Тульське вище ракетно-артилерійське училище, проходив службу у частинах і підрозділах Збройних Сил СРСР, перебував у Йємені як військовий радник, військову службу продовжив у Київському військовому окрузі, у Смілі. Також брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС.

– Пробув там 18 днів, потім прийшла заміна і наприкінці червня дзвінок із штабу дивізії – пройти комісію.

Так потрапив до Афгані­стану на посаду заступника командира 2-го мотострілецького батальйону 191 окремого мотострілецького полку.
Віктор Парфенович пригадує, що вдома до його від’їзду дружина, двоє дітей поставилися спокійно, а як же по-іншому може бути в сім’ї офіцера.

Із перших днів на афганській війні «занурився» виконувати відповідальну роботу, забезпечуючи підрозділ усім необхідним для успішного виконання бойових завдань. Багато разів доводилося очолювати автоколони полку з боєприпасами, продовольством, технічним майном. Проходили за маршрутами Газні – Кабул – Саланг – Пулі-Хумрі – Хайратон. На шляху обов’язково потрапляли під обстріл з душманських засідок, зав’язувалися бої та перестрілки. Крім участі у бойових діях, батальйон ще охороняв важливі об’єкти на заставах Газні, Пір Шабас, Дуад.

У батальйоні служило багато молодих бійців.

– Це були за віком мої сини, дев’ятнадцятирічні хлопці, а мені сорок. Кожен виконував свої обов’язки, всі підтримували нормальні стосунки. Але, звичайно, про молодих командири турбувалися особливо, щоб менше було втрат.

Ті, хто брав участь у бойових діях, переконані, що війна – це випробування людських можливостей, людина звикає до пострілів, вибухів, смертей. Спогади про війну залишилися на фотографіях. Віктор Парфенович показує кілька своїх фото і, коментуючи, додає, що фотографувати особливо не забороняли. Але робити знімки, як правило, любили молоді солдати. Офіцери у цій справі більш стримані. З Афганістану він навіть листів батькам не писав. Хоча писати дозволялося і цензури не було.

– Там, у горах, на перевалах «відключаєшся» взагалі, не думаєш ні про рідних, ні про батьків, ні про дружину та дітей, лише про те, щоб нічого не сталося і доїхати без людських втрат. Це головна думка, яка завжди нас супроводжувала.
Згідно з планом виведення військ з Афганістану, 191 окремий мотострілецький полк 4 червня 1988 року був виведений на територію СРСР. Війна для Віктора Парфеновича та його побратимів закінчилася. За участь у бойових діях його нагороджено орденом «За службу Вітчизні».

Із Збройних Сил Віктор Богач звільнився у 1991 році. У нього нині підростають внучки і внук, але про його військову кар’єру дідусь не мріє. Говорить, ця професія нині непрестижна, військовослужбовці соціально не захищені, треба вирішувати соціальні питання, подбати і про зарплату, і про житло. Офіцер з величезним досвідом служби у різних умовах має свій погляд на зміни, які нині відбуваються в армії. Бойовий офіцер активно працює у громадській афганській організації. Він член правління міської Спілки ветеранів війни в Афганістані, яка нині об’єднує близько 280 чоловік. Віктор Парфенович зазначає, що до спілки афганців ставляться з розумінням міський голова Вадим Решетняк, його перший заступник Михайло Коваленко.

– Надають велику допомогу, з будь-якими питаннями звертаємося, все вирішуємо, дуже вдячні.

Свої спогади Віктор Богач залишив у одній із книг Валерія Гогоренка із серії про Афганістан і вважає, що такі видання на часі.

Він стриманий у емоціях і словах, впевнений і спокійний.

– Особливих героїчних вчинків я не здійснив, просто виконував чесно те, що від мене вимагалося, – спокійно, впевнено підсумував розмову Віктор Парфенович.

Юлія ХАРЧЕНКО

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.