Після важких кровопролитних боїв за Черкаси полки 373-ї Миргородської Червонопрапорної дивізії наприкінці грудня 1943 року вийшли до Тясмину, котрий у люті морози був міцно скований товстим льодом. Села на протилежній стороні тихоплинної річки – Гуляйгородок, Голов’ятино, Малий Бузуків, Залевки та інші – гітлерівці перетворили на неприступні опорні пункти. Тому нашим воякам треба було тимчасово стримати переможний наступ: підвозили боєприпаси і продукти харчування, вели розвідку ворожих позицій. А вже 9 січня 1944-го після сильної артпідготовки пішли у наступ. У вогні безперервних атак довелось визволяти Малий Бузуків, де ворог маневрував бронетехнікою. В результаті успішної операції батальйон капітана Д.Ф. Лівенцова 1237 стрілецького полку підбив бронетранспортер та знищив кілька десятків ворожих солдат і офіцерів. Не обійшлося без втрат і в батальйоні -– загинуло шестеро воїнів, на честь яких у повоєнний час було зведено пам’ятник. А ось підбитий ворожий багатотонний бронетранспортер не один повоєнний рік мозолив очі сільчан. Лише коли в господарстві з’явився гусеничний трактор, його відтягли до кузні. У кузові трофея зберігали курне вугілля.

Переслідуючи ворога, полк визволив Голов’ятино, Сунки, Залевки та інші села. З кожним днем бої ставали кровопролитнішими. Тож 15 січня поблизу Березняків роті фашистських автоматників, що діяли при підтримці 4 танків і самохідної гармати, вдалося дещо потіснити наступаючих. Околиця кілька разів переходила з рук в руки. З обох сторін було чимало вбитих і поранених. Допікали й сильні морози. Наступ призупинився. Та вже через тиждень противник чисельністю майже 300 чоловік при підтримці артилерійського вогню й танків намагався контратакувати наступаючих. Проте атаки були відбиті: у жорстокому бою воїни-визволителі спалили 2 танки та самохідку, знищили взвод гітлерівців. Повністю село було визволено 28 січня. Відступаючи, окупанти спалили сотні осель, розстріляли й кинули в криниці понад 70 березняківців.

Тим часом тяжкі бої розгорнулися за визволення Ташлика та Самгородка. Під Ташликом, долаючи місцеву долину, 6 наших танків застрягли в болоті. Створилася загроза їх оточення. Три години йшов нерівний бій. Загинули всі екіпажі Т-34. Мужні танкісти знищили понад 40 гітлерівців, 4 гармати, спалили 2 ворожі танки. Під час визволення села Ковалихи неабияку відвагу проявив підрозділ підполковника Бабіча, який вибив ворога з населеного пункту. Дев’ять визволителів полягли тоді на полі бою. Багато молодих воїнів загинуло у боях за хутір Терни, який знаходився між Ташликом і Куцівкою. Їхні тіла скидали у ями та погреби (все це тривалий час замовчувалось). Трагічно розвивались події і за визволення Макіївки. Обороняючись, фашисти зайняли вигідні позиції, встановивши навіть у силосних ямах гармати й міномети. Втрати воїнів-визволителів були значні: понад 70 вбитих і майже 220 поранених.

Протягом 25-29 січня наступальні бої за село Пастирське вели воїни 31-ї гвардійської та 375-ї стрілецької дивізій. Ситуація особливо ускладнилась, коли в оточення потрапив один із стрілецьких полків, сформованих з новобранців, які в армії ніколи не служили і бойового досвіду не мали. 30 січня населений пункт було визволено, причому досить дорогою ціною: загинули сотні воїнів (одні дослідники називають цифру 400, інші – майже вдвічі більшу). Того ж дня повністю вибили фашистів із Ротмістрівки, де полягло понад тридцять бійців. А вже наступного ранку полкова батарея протитанкових гармат 373-ї Миргородської дивізії увірвалась до сусідньої Мельниківки. Своїм сміливим маневром наступаючі внесли паніку у ворожі ряди, змусивши ворога тікати з села. Успіх артилеристів закріпили піхотинці.

У боях за визволення Смілянського району загинуло понад 1350 воїнів.

Андрій ГЛУЩЕНКО

газета «СМІЛА»