Натхнення і спогади

Пам’ятна дата – 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка – пробудила в мені дитячі спогади і надихнула на написання поетичних рядків, присвячених славетному Кобзареві. Першими вдячними слухачами вірша «Згадка про Тараса» були моя родина і колеги-педагоги моєї, на жаль, вже покійної дружини Віри Павлівни Вербовської у день її світлої пам’яті. Вдячний, що вони підтримують мою ініціативу, яка стала традицією, і кожної осені приходять на могилу Віри Павлівни вклонитися її світлій пам’яті, згадати її добрі справи на благо міста і його наймолодших мешканців – дошкільнят. Віра Павлівна багато років працювала завідуючою дитячих садочків №6 та №18, згуртувала чудовий колектив, виховала гідну зміну педагогів-дошкільників. Такі наші зустріч завжди дуже хвилюючі, наповнені спогадами про те, як Сміла розвивалася, про людей, які зробили значний внесок у її розбудову, і звісно, як і годиться між вихователями, говоримо про освіту – її минуле та сучасне. А цього разу якось ненароком тема перейшла у русло спогадів про Тараса Шевченка. Стоячи під калиною, що журливо схилилася над гранітним пам’ятником, я зачитав:

«…Тебе, Тарасе, знав я змалку,
Коли навчався лише
слухать Батька…».

А далі пригадав, як батько нам, трьом своїм синам, переповідав те, що йому казав дід Кость. Так довідався, що Тарас жив від нас за тридцять верств. Ходив навколишніми степами і селами, мандрував у пошуках правди, постійно був між людьми, як і вони, наймитував і зазнав біди. Тарас Шевченко бував зовсім поряд з моєю батьківщиною, на Шполянщині, відпочивав біля козацької могили, тій, що за селом у Кавунівці. Далі його шлях пролягав в далину, до Богданового Чигирина, де у Суботові, Холодному Яру зростала козацька слава. Все це зосталося у згадці, переповідалося в нашій сім’ї з покоління в покоління. Коли подорослішали, самі вже читали Кобзаря і вчили його вірші напам’ять. Часто зринає перед очима пам’ятник, який спорудили мої земляки, жителі Шполи, на знак пошани і поваги до Тараса Шевченка. Впродовж багатьох десятиліть він гуртував людей до перемоги за волю і правду.
Плине час поколінь, дві сотні літ Тарас, його заповіт живе поміж нами і так буде «сьогодні, завтра, з віку в вік.

Федір ВЕРБОВСЬКИЙ,
пенсіонер, ветеран
Великої Вітчизняної війни і праці, Почесний громадянин Сміли

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *