«А ЗАРАЗ – ВІРШ ПРО ЗОРЮ»

Мої дитинство і юність пройшли на багатоголосій вулиці одного з сіл Смілянського району. Особливо запам’яталися літні суботні вечори, коли стомлені від «постійної» і домашньої роботи батьки, бабусі й дідусі збиралися «на лавках» біля віками визначених тинів. Чоловіки грали у карти, жінки обговорювали новини тижня, «хто про що чув», лузали насіння, співали пісень. Старші дівчата й хлопці бігли на танці до будинку культури, а ми, дітлахи, влаштовували для дорослих концерти, до яких готувалися протягом року.

Наша програма складалася «із усього й на що хто був здатен», тому протягом навчального періоду вивчали якнайбільше віршів, пісень, відвідували гуртки музики й танців, щоб було що показати влітку на концерті. До «гурту артистів» мене зарахували в 4 роки, після того як батько виніс на вулицю найвищу табуретку, поставив мене й оголосив: «А зараз – вірш про зорю». Як згодом згадували батьки, я підіймала голівку, здіймала рученята до неба й тонесеньким голосочком виводила: «Зоре моя вечірняя, зійди над горою…» А потім продовжувала віршиком про качечки (так тоді сама називала) «Тече вода з-під явора». Як зараз пам’ятаю кожну сторінку, ілюстрацію першої книжечки для дітей, де були вміщені й уривки з віршів Тараса Шевченка. Коли вже навчалася в школі й вивчала творчість Кобзаря, то виявилося, що знала багато уривків із творів поета. Ще тоді, в дитинстві, дід Микола навчив співати пісню «Реве та стогне Дніпр широкий». Згадую, як найбільшою радістю було, коли батьки брали з собою в поле випасати череду. Забиралася на найвищий пагорб, уявляла, що стою над Дніпром, і співала знану пісню за словами Шевченка.

Кобзар був і залишається для мене тим письменником, про якого хочеться сказати, що його твори то «збуджують ум», то стають володарями «у царстві духу», то переносять до батьківської оселі. 20 років працюю учителем української мови та літератури. На уроках часто використовую шевченкознавчий матеріал, коли вивчається творчість письменника, намагаюся як можна глибше розкрити тему, щоб учні зрозуміли і збагнули, що треба глибоко знати історію рідного краю та її творців.

Ольга ТКАЧЕНКО,

учитель української мови й літератури ЗОШ №7

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *