Прожити 100 років…

Ярова_хто її знає

Прожити 100 років – не поле перейти. Олександрі Кузьмівні Яровій сприяла, в першу чергу, активна життєва позиція, сімейне благополуччя, терпіння, щоб винести все, що траплялося на життєвому шляху.
Народилася Олександра 17 листопада 1913 року у Ковалисі в багатодітній сім’ї Кузьми Денисовича та Ївги Павлівни Пономаренків. У сім’ї було шестеро дітей – три сини та три дочки. Батько загинув у 1914 році на імперіалістичній війні. Ївзі Павлівні довелось самій виховувати дітей, всі вони закінчили церковноприходську школу, що в той час було визначним вкладом в освіту дітей.
Як жилось дитині в той час? Шестирічна Саша пасла овець в заможного селянина на прізвище Ситник, а в вісім років уже пасла корів. У 1921 році пішла в школу і закінчила вісім класів на відмінно. А навчаючись у школі, починаючи з третього класу, працювала у Балаклеї на цукровому заводі. Після закінчення восьмого класу за добросовісну працю була направлена керівництвом цукрового заводу на семимісячні курси вчителів у Корсунь, а тоді два роки учителювала у Білозір’ї, під час голодомору – у Хацьках.
У спогадах Олександри Кузьмівни залишилось, як діти помирали прямо на уроках. Вчителям видавали на місяць по шість кілограмів житнього борошна, а дітям варили соєвий суп. Пам’ятає учня, який помер за партою. Звали його Яша Пилипенко. Підняв руку запитати у вчителя, коли буде перерва, щоб поїсти, присів за парту і миттєво помер, це був 3-й клас. Потім працювала вчителькою у Ковалисі.
У 1937 році вийшла заміж і оселилась із чоловіком у Смілі. У 1939 році народилася донька Раїса, а через два роки Неля.
Почалася війна, німецькі військові зайняли їхню хатину, а родину вигнали, довелось повернутись у Ковалиху. А вже по війні приїхали знову до Сміли.
Деякий час працювала у вагонному депо, а потім, до 1972 року, санітаркою у психіатричній лікарні. Чоловік, Іван Опанасович, слюсарював у вагонному депо. Це була типова сім’я залізничників на ті часи. Залізниця тримала на своїх плечах всі лихоліття післявоєнного періоду.
Нині Олександра Кузьмівна має двох внуків, двох правнуків, праправнучку. Це найцінніше надбання, вважає наша ювілярка. Бідкається старенька, що при нарахуванні пенсійного стажу не увійшли роки праці на педагогічній ниві, бо згідно з тодішнім законодавством необхідно було, щоб стаж підтвердили люди, які не були на окупованій території, та де ж таких було знайти? То, можливо, ці недоліки можна поправити в теперішній час? Живе Олександра Кузьмівна, оточена теплом і турботою рідних, має чудову пам’ять, але, на жаль, втратила зір. А мені хочеться побажати їй здоров’я.

Олексій РЕНДОРЕНКО,
голова культмасової комісії ради
ветеранів Шевченківського регіону

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *