Від зустрічі в Криму до знайомства у Смілі

Мій відпочинок в Криму минулого року збігся в часі із «Євро 2012», коли вся країна завмирала в очікуванні неймовірного: приїзду футбольних гравців та їхніх вболівальників з різних країн Європи.  Ми з мамою всього на тиждень приїхали у селище Штормове. Тут, неподалік, оселилися і мамині друзі. У один із холодних днів, коли не вдалося насолодитися морем, вирішили піти до них у гості. Того вечора разом дивилися по телевізору «Євро – 2012», але найцікавіше сталося після гри, коли по «УТ-1»  свої коментарі про чемпіонат Європи давали відомі люди. Серед них був і Юрій Мороз. І я б на нього не звернула особливої уваги, якби не репліка маминої подруги, що сиділа поряд.

– Це ж мій рідний брат, – мовила вона і почала про нього розповідати.

Зав’язалася надзвичайно цікава розмова і вже за кілька хвилин мене переймала гордість за «людину з екрана телевізора» – Юрій Мороз заслужений тренер України, талановитий спортсмен, відомий футболіст вітчизняних та зарубіжних команд і що найголовніше він – з мого рідного міста Сміла!

Тож  захотілося більше дізнатися про відомого смілянина, який досяг висот у вітчизняному та світовому футболі.  І як тільки випала нагода завітала у гості до мами Юрія Мороза. Вважаю, що мені дуже пощастило, бо хто ж, як не мама, може краще розповісти про свого сина?!

Квартира Ніни Іванівни наскрізь пронизана спортивним духом.  Відразу звертаєш увагу на різноманітні футбольні емблеми, кубки, фотографії. Дивлячись на них, мама знаменитого футболіста, пригадала, як розпочалася спортивна кар’єра сина.  Перші ударb по м’ячу тоді ще маленький хлопчина зробив на полі смілянського стадіону «Локомотив». Сюди привів Юрія його батько (на жаль, нині покійний) Леонтій Мороз. До речі, не менш видатний футболіст, капітан команди залізничників, чемпіон ЦС «Локомотив» , хороший сім’янин та чудовий батько. Про талановитого футболіста Леонтія Мороза земляки не забувають і щороку Ніну Іванівну запрошують на різноманітні турніри, названі на честь її чоловіка.

За «столичним прорив» сина Ніна Іванівна дуже вдячна тренеру Миколі Михайловичу Кривенку, який не на жарт взявся за долю талановитого юнака і повіз його у Київ. Там у 1984 році Юрій Мороз вступив в Республіканську школу олімпійського резерву і юнаком опікується новий наставник – заслужений тренер УРСР Федір Медвідь.Після закінчення спортивної школи у біографії  нашого земляка-футболіста з’являється  “Динамо” (Київ), тут спортсмен грає з 1987 по 1993 роки.

– Особливим досягненням cинa вважаю 1987 рік, – з гордістю розповідає Ніна Іванівна.  – Це рік великої перемоги: юнацька команда СРСР стала чемпіоном світу з футболу. Пам’ятаю, як хлопці, в тому числі і мій Юрій, (їм тоді було лише по шістнадцять років), приймали золоті медалі від Пеле!

Важко собі навіть уявити, що відчували тоді зовсім юні футболісти, отримуючи нагороди від найкращого футболіста XX століття за версією ФІФА, єдиного гравця, який тричі вигравав чемпіонат світу з футболу,відомого бразильського бомбардира Едісона Арантіса ду Насімента.

Юрій Мороз грав і за кордоном. Сто пять матчів провів у клубах вищої ліги чемпіоната Ізраїлю, потім виступав за російські командли  “Аланія” і “Торпедо-ЗІЛ”.

У 2001-му футболіст повертається в Україну і захищає честь ужгородського клубу “Закарпаття”.

Поряд з чорно-білими фотографіями багато сучасних кольорових. На них бачимо Юрія Мороза уже як тренера зі своїми вихованцями.  Його перший тренерський тріумф був на в 2009 році, коли його вихованці стали чемпіонами Європи серед юнацьких збірних.

Сьогодні екс-футболіст, який встиг пограти як в Україні, так і за її межами, очолює юнацьку збірну України, яка складається з гравців 1994 року народження (U-16).  Юрій Леонтійович Мороз – заслужений тренер України, а мама залишається у курсі всіх спортивних планів сина – Юрій Мороз у вересні цього року планує зі своїми вихованцями підкорювати п’єдестал турніру з футболу в Голландії.

Ніна Іванівна, як завжди вболіватиме за сина і його «хлопців», дивлячись телевізор чи слухаючи радіо.  Юрій Мороз, у Смілу приїздить не часто, адже вільного часу немає.  Головний зв’язок з мамою підтримує по телефону.  Ніна Іванівна безмежно щаслива, коли в черговий раз лунає дзвінок і син каже: «Мамо, я вже їду,зустрічай!».

Вслухаюся у розповідь Ніни Іванівни і думаю, як добре, що наше місто має таких видатних людей, як Юрій Мороз. Саме такі особистості повинні бути  прикладом для маленьких хлопчаків, що ганяють м’яча у дворі власного будинку і  для цілеспрямованих  юнаків, які мріють пов’язати своє життя із спортом. Ловлю себе на думці, що мріям все ж властиво здійснюватися. Для цього тільки треба наполегливо  працювати над собою і мати мету. Доказ цьому дорога до слави смілянина Юрія Мороза.

… Із привітною домівкою Морозів прощалася з почуттям надзвичайної радості від того, що одного літнього вечора абсолютно випадково у Криму від маминих друзів дізналася  про таку цікаву людину, як наш земляк – Юрій Леонтійович Мороз!

 Карина Пляченко

.

Залиште свій коментар тут.
Увага! Пам'ятайте, що наш сайт - поле для виважених коментарів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *