Йшов 1944 рік. Смілянщина звільнена від окупаційних військ. Але підходить час іти до лав Радянської Армії 18-літнім юнакам.

Під призов потрапив і юний Іван Сумський, народження 20 лютого 1926 року. І він встиг повоювати, дивлячись смерті в очі.
У лютому 1944-го із Смілянського райвійськ­комату молодь направили у Корсунь-Шевченківський – пішки, потім у Білу Церкву – теж пішки, а потім вже до Києва доправили військовим транспортом. Іван був зачислений до 111 зенітної артилерійської бригади. Потім був переїзд до Москви, а звідти – в Ленінград, де прослужив артилерійським навідником до кінця війни, там же зустрів і день Перемоги.
Не дуже багатослівний, сивочолий ветеран скупо розповідає про ті часи:
– Найбільше страху наганяли ворожі літаки. Щоб долетіти до Ленінграда, їм необхідно було подавити зенітні батареї. Тут і розпочиналося саме жахіття. Сіється смерть, гинуть гарматні розраху­нки – мої товариші, а я за прицілом зенітки веду прицільний вогонь. Таки в 12 випадках німецькі бомбардувальники далі не долетіли.

Був, мабуть, у Івана Трохимовича надійний захисник, його ангел-охоронець. Бо з усієї Великої Яблунівки, рідного села, повернулося лише декілька чоловік, серед яких і він, а з його вулиці призвали одинадцять чоловік – не повернувся ніхто. Такі підсумки тієї війни.
У серпні 1945-го І.Т. Сумський брав взяв участь у війні з Японією, був направлений у Хабаровськ. Нагороджений медалями «За перемогу над Німеччиною», «За перемогу над Японією».

У мирний час працював у промисловій артілі в Березняках, а потім 33 роки верстатником деревообробного цеху Шевченківського депо. Має численні подяки від керівництва депо і відділка залізниці. Донька, Надія Іванівна, теж ветеран вагонного депо.

Олексій РЕНДОРЕНКО,
ветеран залізничного транспорту

На знімку: молодий артилерист Іван Сумський (фото з архіву)